ця відьма говорить: “З цього всього випливає, що був причиною ваших обіймів не гол, а жар любові, який палає у вас. Ви скомпрометували мене в очах публіки й тепер мусите мені повернути честь, узявши зі мною шлюб!” Пане докторе, коли вона це сказала, я подумав: “Емануелю, це кінець твого чесного життя, ти мусиш вступити на шлях злочинства, бо інакше ти з цього не викрутишся”. Але Еман, мій син, порадив звернутися до вас, наймудрішого з усіх юристів, що може будь-кого врятувати, от я і прийшов з цим лихом до вас.
Старий схлипнув.
- Звільніть мене від цієї муки, і я вам буду вдячний до кінця моїх днів!
Пан доктор Начерадець поклав йому руки на плечі і промовив:
- Не впадайте у розпач, приятелю! Ми спокійно чекатимемо на судову скаргу. Будемо стверджувати, що ви обійняли її випадково. Викличемо експертів, які підтвердять, що обіймання на стадіоні є виявом радості з того, що забили гол. Виставимо свідків, що штрафний удар суддя призначив справедливо і гол забили за всіма правилами. Так що заспокойтесь і йдіть додому, а я вас повідомлю про хід справи.
- А хто ж буде судити? - спитався пан Габаско.- Чехословацька футбольна асоціація?
- Ні в якому разі,- відповів вчений адвокат,- тільки відповідний районний цивільний суд!
Говорячи це, він ласкаво вклонився пану Габаскові, і старий з гучними виявами вдячності пішов.
ПАН КАУДЕРС ВЖИВАЄ
РІШУЧИХ ЗАХОДІВ
Час збігав з такою швидкістю, що багато хто навіть з цього дивувався. Настало спекотне літо, пора черешень, пирогів з фруктовою начинкою і огіркового салату. Вулицями проїздили поливальні машини. Будівельне управління міста Праги ухвалило розкопати хідники, а випускники шкіл готувалися до іспитів на атестат зрілості. Лідери нашого футбола поїхали за кордон, а нещасні тубільці мусили вдовольнятися легкою атлетикою та зустрічами любительських команд. Ущухли політичні розбрати, парламент розглянув останні найпекучіші питання, і тепер вельмишановні державні діячі стояли у плавках по берегах озер, рік і морів, біля їхніх ніг шепотіли грайливі хвильки, а над головами шуміли дрімучі ліси. Щоки дівчат пашіли рум’янцем, і багато платників податків пріли, знемагаючи від спеки…
І ось надійшов день весілля молодого пана Габаска і панночки Емільки. Останній тиждень був заповнений гарячковими готуваннями. Салон пані Шмальфусової напружував’ усі свої сили, щоб весільне вбрання нареченої було готове вчасно. Пані Шмальфусова сама відібрала п’ять метрів найкращого креп-сатину по сто сорок крон за метр, який вона дістала по знайомству за сто двадцять. Пані директриса сама розкроїла тканину. Найстарша і найдосвідченіша швачка зметувала крій і приміряла на нареченій. Ціла комісія дівчат зі шпильками в роті щоразу збігалася контролювати цю операцію. Висновок комісії був у цілому схвальний. Після цього одна зшивала рукави, друга - спідницю, а третя - корсаж. Дівчата посерйознішали: не співали, не хихотіли, не кривлялися, а серйозно радилися, чи робити знизу підшивку, але потім вирішили, що лямівку вони підігнуть у трубочку, як підказує мода. І коли вони підгинали лямівку, то багато сліз зронили.
Загальне керівництво всією підготовкою до весілля взяла на себе пані Начерадцова. Вона наказала пану Каудерсові поклопотатися про все, без чого не обійдеться жодне порядне весілля.
Великий Каудерс радо прийняв цей наказ, який давав йому змогу задовольнити свою пристрасть комусь прислужитися.
