віддати гроші, аби він не паплюжив свою дорогу пам’ять неспла-ченими рахунками”. - “Наука,-каже рудий,-ще не зробила таких успіхів, щоб це було категорично можливо”. “Облишмо жарти,-кажу,-припустімо, наприклад, що я схопив би вас за горлянку і розколотив вашу руду довбешку об стіну. Можу закластися на будь-яку суму, що небіжчик тут одразу наче вродився б і з подякою погасив би борг…*
- І ви схопили його за горлянку? - жахнувся пан Начерадець.
- До цього не дійшло, бо він почав кричати, а я сказав: “Навіщо цей гвалт, пане Коне, я цього не люблю, жени гроші й залишимося добрими приятелями”. Він тяжко зітхнув і виклав гроші на прилавок. А я на це: “Ось тепер, пане Коне, я бачу справжнього купця, мені дуже приємно! Я радий, що ви знову живий і здоровий. Передайте мій уклін вашій пані, моє шануваннячко”.
- Добре, пане Емане,- сказав пан Начерадець,- але я вам не дозволяю утискувати моїх клієнтів! Такі дії розходяться з моїми комерційними принципами. Зрозуміло?
- Будь ласка,- сказав пан Еман,- я граю жорстко, але чесно. Проте не терплю зайвої балаканини і жестикулювання, бо це свідчить про недисциплінованість гравців.
ЯК МОЖНА ЗАПРИЯТЕЛЮВАТИ
Відтоді як Еман став служити в крамниці пана Начерадця, його авторитет настільки зріс, що Еман-старший не вимагав од свого сина чергувати і порався сам. Лише вранці перед виходом до крамниці Еман-молодший варив сніданок і прибирав. По суботах вони вдвох шарували підлогуг а якщо була їхня черга, то й сходи в будинку.
В домівці на Цимбурковій вулиці оселився дух спокою і миру. Батько шанував сина, який має добре місце, а син
споглядав на батька з почуттям поблажливої зверхності. Еман-старший перебільшував значення свого сина, розказуючи сусідам, що Еман працює директором на заводі пала Начерадця і що шеф не ступить без нього ані кроку. Знайомі сприймали цю звістку по-всякому і тішили себе тим, що одного дня Еман опиниться у в’язниці: це ж бо не-1 чувано, щоб мешканець Цимбуркової вулиці досягнув такого високого становища.
Обставини, за яких син зав’язав знайомство з паном Начерадцем, Еман-старший тримав у таємниці. Він пояснив, що Еман-молодший був покликаний на цю посаду завдяки досвіду і великій обізнаності в торгівлі. В глибині душі гризли побоювання’і сумнів, чи можна вважати тривким союз, укладений у такий спосіб.
Того недільного ранку Еман-молодший краяв локшину, а Еман-старший розпалював вогонь у плиті. Ось тут тато висловив свої сумніви:
- А ти що,- спитав він,- кажеш, дав йому тоді по шиї?
- Та певне, що дав,- відповів син.
- А за віщо?
2 К. Полачек
- Я вже казав вам, що він порушував спокійний перебіг матчу.
- Гм… - замислився старий.- А що він?
- А що він міг сказати? Я не терплю таких фанатиків! Не можна дозволяти таке некритичне ставлення. Я це й сказав
