Пан Начерадець спалахнув.
Хто ж по-вашому тюхтії? - заверещав він.
- Звісно хто, “Спарта”! - відповів Еман диплома* тично.
- Згода!- відповів товстун і заспокоївся.-Це справедливі слова. Ви розумієтесь на справі, і мені це подобається” А то вже я подумав, що ви маєте щось проти “Славії”* У такому разі, запам’ятайте це, я й брата не пожалію*: Скажіть мені про цей йлуб недобре слово, і вмить ляжете на місці трупом.
Еман відчув потребу розрадити шефа і сказав:
- Гадаю, що сьогодні для “Славки” буде легка робота! На мою думку, “Славія” переможе з різницею щонацмеяше в два голи.
- Ви чтак вважаєте? - просяяв товстун, але одразу ж знітився.
- Не знаю, не знаю…- мовив засмучено.- Нема в мене ніякої радості на світі. Нічого не можу собі дозволити.
Я знаю все, мені нема чого розказувати байки. Я стріляний горобець. Побачите, що Пуч битиме по воротах поспіхом, м’ячі летітимуть повіз ворота, над воротами, попадати-імуть у штангу, лише не туди, куди треба. Я знаю, що мені його підіб’ють, і він протягом всієї гри буде лише статистом. Нещасна я людина. Чому мене пан бог не візьме до себе, хочу я знати? Свобода погано диригуватиме нападом. Юнак взагалі не гратиме, а Плетіха не витримає темпу і здохне в другому таймі. Ой-йой-йой… Все в мене іде шкереберть, нічого не хочу знати, хай мені дадуть спокій…
І товстун у розпачі почав рвати на собі сиве волосся.
- Що ви робите, пане шефе, я просто дивуюсь,- зауважив Еман,- ми ще нічого не бачили, а ви вже викидаєте коники. Та й неправда, що Пуча підіб’ють! Він сам може рубонути по ногах, як захоче. Якось воно й обійдеться, пам’ятайте мої слова!
А про себе тільки похитав головою: “Оці вже мені фанатики, ну й народець!”
ПРО
МАЛОГО ПАНА
Трибуна ходить ходором і глухо дуднить від тупоту тисяч ніг, а внизу, на місцях для стояння, збуджено гомонить натовп. Бар’єри ледве стримують цю силу-силенну людей,’ що прибули на стадіон подивитися поєдинок летенських лідерів. Глядачі розділилися на дві половини, і тільки-но свисток судді дасть сигнал до бою, розступиться безодня поміж двома непримиренними таборами, і ми станемо свідками братовбивчої війни і одвічної слов’янської незгуртова-ності.
З усіх кінців Праги прибули сюди бійці-вболівальники, які вірять у руді футболки “Спарти”, сподіваючись побачити розтоптану на порох зірку “Славії”. А ті, котрі носять п’ятикутну зірку “Славії”, очікують на перемогу своєї віри і на підкорення лав невіруючих спартанців.
