Еман метнувся до пана шефа і після довгих умовлянь йому пощастило припинити дискусію з мисливським капелюхом. Шеф тепер зажурено дивився на поле, де справи складалися не на користь “Славії”. Чоловік на прізвисько Гучномовець проголосив: .
- Лави червоно-білих розладналися. Напад нездатний створити жодної загрозливої ситуації. Півзахист відтягнувся назад, щоб допомагати захисту. Руді розвивають шалений темп. Кінець матчу належить “Спарті”. Пан Плеціти, об’єктивний суддя, оголошує свистком кінець матчу за рахунку 4:2 на користь “Сііарти”. Рахунок справедливо відображає співвідношення сил між обома командами. Це був не матч, а бал пожежників. Поверніть нам наші гроші,
Еман обережно вивів пригніченого пана Начерадця зі стадіону. Той був засмучений, душа його була оповита чорним смутком. Вуста гарячково вимовляли:
- Ну що я казав? Що я говорив? Чи не казав я, що “Славія” схопить щонайменше чотири штуки? Хто засвідчить мої слова? Я питаю: чи маю я якусь радість на світі? Не маю! Чи можна мені жити на світі? Не можна! Чи не вартий я співчуття? Вартий!
Він підняв ціпок і загорлав:
- А втім, що мені до цього? Хіба “Славія” - моє підприємство? Ні! Так чого я турбуюсь! А я й ве турбуюсь! Це моя справа? Ні! Я щось маю з цього? Нічого! То що, прошу вас, ви мені говорите? Що ви можете мені сказати? Облиште свої балачки, я все знаю. Але таких керівників має побити грім. Так понівечити мені команду, хтось коли-небудь бачив таке?
Еман зглянувся на нещасного чоловіка і промовив:
- Але, пане шефе, ще не все втрачено… Заждіть, я вам поясню. Матч буде переграватися. Без протесту тут не обійдеться. Суддя несправедливо призначив одинадцятиметровий у ворота “Славії” за грубість Женішка. Там не було
ніякого порушення, я добре бачив. Так можна за все свистіти. Чуєте, пане шеф?
Пан Начерадець вдячно подивився на Емана і сказав:
- Ви маєте рацію, Емане. Буде протест. Ще б пак, це ж неподобство. Хіба можна так судити? Ого, панове зі “Спарти”! Над вами ще є вища інстанція…
За цією розмовою вони дісталися до Жижкова. А коли підійшли до домівки, побачили численну рідню, яка щойно висипала з воріт і заповнила всю вулицю.
Образа, якої зазнала “Славія” на стадіоні, і вигляд рідні збудили страшенний гнів пана Начерадця.
- Подивіться! - загорлав він.- Стільки єврейок укупі на вулиці! Такого не можна потерпіти! Такого не повинно бути! Поліція! Родичі, розійдіться!
- Ріхарде,- застогнала пані Начерадцова,- що ти робиш?
- Розійдіться!—хрипів пан Начерадець, поводячи очима.
- Він з’їхав з глузду. Божевільний! - закричали родичі і розбіглися на всі боки.
