Пан Начерадець підвів голову і поспішно сказав Еманові, котрий змотував шпагат і складав використаний обгортковий папір:
- Збирайтеся і йдіть до того рудого Кона на Гусов-ку і скажіть йому: “Пан шеф звелів просити” або ж ні, жодних прохань, скажіть йому коротко, щоб заплатив, або я передам справу адвокатові. Зрозуміли?
*- Порядок,- відповів Еман лаконічно і скинув робочий халат.
- Без грошей не повертайтеся,- гукнув йому навздогін пан Начерадець,- і пам’ятайте, що рудий Кон - великий шахрай.
- Шахрай - не шахрай, не турбуйтеся,- кинув Еман і зник.
ПАНІ НАЧЕРАДЦОВА НАДІЛА КАПЕЛЮХ
Коли Еман вийшов, пан Начерадець забігав по крамниці, роблячи круті віражі навколо прилавка, потім зупинився перед касою і зачіпливо спитав:
- Так хто це привів # дім хлопака?
- Ну, то хто привів у дім хлопака? - відповіла каса.
- Ну, то це я привів у дім хлопака?
- Ну, а хто привів у дім хлопака?
- Не кажи мені такі речі, я не можу цього чути. Я не приводив ніякого хлопака, я найняв робочу силу, щоб мені була допомога в крамниці.
- В чому допомагати, коли самому нема чого робити,- почулося з боку каси.
- Чого від мене хочуть,- вибухнув гладкий пан,- мене хочуть рвати на шматки <за мої турботи? Мене хочуть звести в могилу?
¦- Ну, такого я, скільки живу, не бачила,- застогнала пані,- що я маю вислуховувати - цього вже не можна витримати. Золота моя мамусенько! Ти мала рацію, коли говорила, а я тебе не послухала, і ось що я маю, так мені й треба. В мене взагалі добра душа… але це вже занадто. Ані хвилини не залишусь з таким мурмилом!
І пані Начерадцова зробила рух, ніби надіває капелюшок. Колись усі домашні чвари справді кінчалися тим, що пані надягала капелюх. Це означало, що з “цією людиною” жити далі вона не збирається. Слід зауважити, що одного разу вона справді аж на півдня пішла до своєї матері.
Але з плином років, особливо відтоді, як мати її почила вічним сном на страшніцькому кладовищі, надягання капелюха прибрало символічного значення, проте воно впливало на пана Начерадця.
Він почав переступати з ноги на ногу перед касою і защебетав:
- Гедвічко, Гедвічко… Не сердься вже, Гедвічко! Коли хочеш, Гедвічко, я цього чоловіка прожену…
