Старий почав слізно нарікати:
Я так і знав, я це передчував! Ніяких мені радощів, самі прикрощі. І син у мене пройдисвіт пройдисвітом, котрий і за холодну воду не береться, такий здоровань, мав би соромитись…
До речі,- озвався син,- в мене е місце, щоб ви знали. ,
Старий ожив і почав жадібно випитувати, Еман-молод- ший розповів йому про свою пригоду з гладким паном.
- Це добре,- сказав старий,- тільки дивись, тримай. ся цього місця!
-І Не турбуйтесь,- відповів син,- і спіть, мов дитят-* ко, заплющіть свої оченятка.
“Ну й язик у цього хлопця, такого ще люди не чули”,- подумав старий і спокійно заснув,
ПАН НАЧЕРАДЕЦЬ І ЙОГО ДРУЖИНА
- Іди геть з моїх очей і дай мені спокій!
- Але ж Гедвічко, Гедвічко…-улещав дружину пан Начерадець.
Пані Начерадцова сіла за касу і встромила ніс в чашку 8 кавою, щоб показати, що “ця людина” цілком втратила її прихильність.
Час від часу в домівці пана Начерадця западала понура тиша, котра примушувала шефа фірми хапатися за серце і тихо про себе стогнати, що його здоров’ю край і що його хочуть звести в могилу. Це бувало тоді, коли дружина починала говорити про пана Начерадця, як про “цю людину””
Пані Начерадцова була показною статурною дамою. Роки і подружнє життя спричинилися до значного розширення її особи. Вона була схожа на паровий коток і разом зі своїм чоловіком важила майже двісті п’ятдесят кілограмів. Від неї пахло пудрою, цукерками і нафталіном. Мала сувору вдачу, і численна рідня побоювалася її. Погляди на життя в неї були такі:
“Ця її людина, ой, що це за людина, я вам скажу… правду казала небіжчиця матуся, що з цією людиною до добра не прийдеш. Через це вона ніколи не має, що на себе вдягти, .ніколи нічого приємного в житті не бачила, про все мусить дбати сама, а що вона з того має? За людьми він не наглядає, а вони ладні все рознести”.
Дім пана Начерадця завжди був сповнений галасу. Звичайна розмова між подружжям скидалася на невеличку бурю. Дещо темпераментніший обмін думками нагадував згубний ураган. Стороння людина, яка випадково зайшла б до пана Начерадця, подумала б, що стала свідком розладу подружнього життя, і лише обізнаний зрозумів би, що це просто обмін думками про виховання дітей.
І ось таке жваве і неспокійне життя чергувалося з періодами задушливої тиші. Це бувало тоді, коли пан Начерадець іноді наважувався діяти на власний розсуд, а не за вказівками своєї дружини.
Чашка з кавою заплямкала і забурмотіла:
- Привести в дім хлопака…
