про освіту своїх дітей і хотів, щоб вони пішли далі, ніж він сам. Тому кожної неділі водив їх на матчі.
“Славой” (Жижков) був тоді видатною командою, твердим горішком навіть для летенських лідерів “Славії” і “Спар-ти”. Грала ця команда в першій лізі, і не один клуб покидав стадіон “Славоя” переможеним. Одне слово, такого супротивника побоювалися всі.
Одного дня вибралися батько з матір’ю на стадіон “Сла-воя” і взяли з собою своїх шістьох малолітніх дітей. “Славой” зустрічався у календарному матчі на першість ліги з АФК (Радліді). Цей клуб має свій стадіон біля порцелянової фабрики в Радліцях.
Мушу сказати, що то був не зовсім добрий матч. Обидві команди були не в формі, і брак уміння вони надолужували шубою грою, яка могла дискредитувати добре ім’я нашого футбола. Часті грубощі на полі викликали вибухи обурення в рядах свідомих уболівальників.
Особливо погано виглядів “Славой”, напад грав мляво, півзахист діяв неузгоджено, а захист був ненадійним. Воротар пропустив дуже легкий м’яч. Не дивно, що діти почали вередувати, бо були незадоволені такою грою. Татусь і матуся сердилися.
Коли матері увірвався терпець, вона сказала татусеві:
- Тату, ану гукни на тих дітей, хай не пустують!
Тато приклав долоні до вуст і як крикне: “Гук!” І тут
на полі в нападі “Славоя” з’явився повий лівий крайній на ім’я Гук. Той роззява, що грав перед ним і не міг додати жодного м’яча ? краю на центр, зник. А той Гук почав грати так справно і славно, що всі глядачі аж роти пороззявляли. Швидко бігав, чудово володів фінтами, сміливо йшов на м’яч, одне слово, мав усе, що вимагається від лівого крайнього. Він просто розірвав оборону супротивника. Ось і вся розповідь про те, як з’явився лівий крайній “Славоя” (Жиж-ков) Гук. Цю легенду розповідають всі мешканці Жижкова, а особливо старі люди, які пам’ятають багато всіляких речей.
Цю розповідь діти вислухали затамувавши подих. Слід відзначити, що невинні пташенята пані Начерадцової1 без ремствувань з’їли по тарілці супу та ще й шарлотку. Пані Начерадцова була у захваті, готова була назвати пана Габаска найкращим педагогом віку.
- Пане Емане, - сказала вона, - я до тих дітей занадто лагідна, а мого чоловіка вони теж не слухають. А ви вмієте поводитися з дітьми, то я прошу вас доглядати за ними. Я за це вам платитиму, от побачите, я не така.
Пан Габаско гордо відмовився від будь-якої додаткової платні, але пообіцяв, що виховає з Отоушека і Ганічки видатних членів роду Начерадців, які щодо їжі стануть прикладом усім розбещеним дітям.
ЕМАНА ЗВІЛЬНЯЮТЬ ЗІ СЛУЖБИ
Пані Начерадцова знайшла свого чоловіка в крамниці і попросила його повернутись до сімейного вогнища, де знову панував лад. Вона запевнила чоловіка, що на нього чекає спокій, тепло і мир і що в лоні своєї родини він заживе великих радощів. При цьому вона сповістила його, що пан Габаско здібна людина і до того ж віддана їхній сім’ї. ‘
Проте її слова збудили опозицію, дух протиріччя, який завжди дрімав у панові Начерадцеві.
