людина, а її чоловік - упертий дурень, якого треба будь-що перемогти.
- А що ж це я ще повинна була зробити сьогодні? - спитала вона сама себе, коли нарешті вирішила питання про Емільку.
- Ага,-відповіла сама собі,-треба купити півкіла телячої грудинки.
І вона пішла до м’ясника, подумки складаючи меню обіду на наступний день. При цьому згадала, що плита погано горить, і треба покликати пічника. Згадка про палаючий вогонь у плиті навела її думки на образ сина, на якому одежа так і горить, пора йому справити новий костюм. Подумала, що віддасть його шити пану Габаскові, щоб докладніше розібратися в його поглядах.
ПРО ДВОХ БРАТІВ УНІОНІСТІВ
-…і скажіть їм, чому вони не повернули роботу, і що вони собі думають,- так закінчив пан Начерадець своє словесне послання до братів Штурц.
Еман кивнув головою, мовляв, гаразд, і подався до братів. •
Брати Штурц були майстрами пошиття готового одягу і багато років працювали на фірму Начерадця. Вони жили на самому кінці Жижкова біля пустиря.
Про цих братів сусіди казали, що вони дуже потайливі. І справді, вони справляли таке враження, ніби були змовниками. Ні з ким не спілкувалися і навіть про погоду відмовлялись говорити. Бачили їх завжди лише разом. Доручили двірничці провідати, про що це вони весь час шепочуться, але їй не пощастило дізнатися. Тоді всі дійшли згоди, що брати - члени таємної секти, яка забороняє розмовляти з людьми, обговорювати взаємовідносини між ними і плескати язиком про ближніх своїх.
По неділях опівдні брати Штурц прогулюються за містом, на околиці. Двірничка стверджувала, що часто на вихідні дні вони покидають Прагу в якихось таємничих справах. А в понеділок вони про щось стиха перемовляються. Коли ж випадково увійде хтось чужий, вони замовкають і хвацько беруться до діла.
- Наче вони й не люди,- закінчувала свої звіти двірничка.
Обидва брати віддалилися від людей і свої пристрасті зміряли двом недокрівним пеларгоніям на підвіконні.
Здавалося, що брати розчарувалися в житті. Якась та-смна скорбота або нещастя наклало відбиток на їхні бліді обличчя. А були ж то молоді люди: старшому Якубові трохи за тридцять, Йозефові - на чотири роки менше. Колись, перш ніж пізнали їхню вдачу, люди сватали їм наречених. Але свахи наштовхувались на твердий опір. Брати боялися, що жінки внесуть замішання в їхнє життя і розлучать їх, а вони мали багато що розповісти один одному.
Еман розшукав житловий будинок поблизу пустиря. Йому довелося пройти багатьма дворами і галереями великого будинку, перш ніж постукати в двері братів Штурц. Обізвалися два голоси, що запрошували ввійти. Еман передав доручення шефа. Якуб запропонував йому стілець і почав квапливо виправдовуватися. Багато роботи, не змогли впоратися. Іноді вони працюють у неділю, та на цей раз мусили поїхати у невідкладних справах. При цих словах він підморгнув братові, який відповів йому тим самим.
- Ага, якась дівчина? - припустив Еман.
