- Вам взагалі нема чого дивитися, запам’ятайте собі* Тут нічого нема такого, на що є дивитися.
Еман вперто мовчав.
Гладкий шеф знову почав марширувати і щось наспівувати. Еман нашорошив вуха. Йому здалося, що він почув: “вісім на один”, що співалося на мотив “Ружо, ружо червона”.
- Що ви співаєте, пане шефе? - похмуро спитав Еман”
- Я співаю? Я не співаю.
- Та ж співаєте.
- Мені й на думку не спадало співати. З якої то причини?
- То як не співаєте, то й не співайте.
- Чи не забагато ви собі дозволяєте, Емане? Якщо я кажу, що не співаю, то не співаю, але гадаю, що в своєму магазині можу співати. Коли я сплачую податки, то можу співати, ніхто не може мені заборонити. Я можу в своїй крамниці навіть балетом займатися, і ніхто мені нічого не скаже, а персоналові до того немає ніякого діла, запам’ятайте собі.
- Буває спів і спів,- гірко зауважив Еман.- Дехто співає, щоб прославляти своїм співом творця, а ви співаєте комусь на зло.
- Я співаю, бо маю гарний голос, а не на зло.
- Ви співаєте, бо зловтішаєтесь, що ми програли. Я добре чув, пане пгеф, що ви співаєте: “вісім на один, вісім на один”, і я маю це проковтнути і нічого не казати.
Еман скинув робочий, халат.
- Бувайте здорові.
- Куди це ви? - заволав пан Начерадець.
- Іду од вас геть. Знайте, робити з мене посміховисько ви не будете.
- Яка це вас муха вкусила, Емане, адже я…
- Облиште, пане шеф, не кажіть нічого, я все знаю, мені не треба нічого казати. Скільки разів ви мене звільняли зі служби і скільки разів робила це пані, я нічого не казав і завжди повертався, тому що мав свою точку зору.
- Ну-ну? Я вас колись звільняв?
- А що, ні? Ви і ваша пані звільняли мене стільки разів, що це становить рахунок 87:56 на вашу користь. Але тепер звільняюсь я сам. Низовим сильним ударом я сквитую один м’яч.
