- Ні, ти просто зараз маєш мене послухати й спробувати зрозуміти одну дуже важливу річ. Від самого народження кожній людині дається сакральне знання про її призначення на цій землі. А вже потім це знання замулюється різним там вихованням, забобонами, соціальними штампами, суспільними кліше, інформаційним брудом, чи, як у твоєму випадку, нереалізованими амбіціями батьків. Але все то маячня, тому що відповідь на, здавалося б, сакральне питання «В чому сутність людського життя?» дуже проста: «Знайти своє земне призначення!». Озирнись навколо і побачиш тисячі, мільйони нещасних людей, що блукають землею, не знаючи, як дати собі раду. І тільки деінде вигулькне щасливе обличчя. А як до нього підійдеш і спитаєш: «А чого ти такий щасливий?», то він тобі і відкаже: «Бо я на своєму місці». Увесь цей безлад земний, увесь хаос, тільки через те, що люди переважно удають, ніби вони на своєму місті. Але «удавати» і «бути» - речі несумісні, як геній і злочинство. Тому-то й у світі так багато людей-«підробок». Бо він тобі в очі каже: «Я міністр». Та який же ж ти міністр, коли ти кравець звичайний чи агроном? Чи «Я президент!» Та який же ж ти президент, коли Бог тебе поставив до станка деталі вирізати, і робиш ти ті деталі краще за всіх у світі? Бо воно ж якось не теє... картоплю вирощувати чи на заводі працювати! От і пруться хто куди, множачи безлад, хаос і безвихідь. Бо воно ж, звичайно, важко, самого себе в собі відшукати, але ще важче змиритися з тим, що ти насправ-лі не таке вже велике цабе, як сам собі здаєшся. Отож і сидять справжні пасіонарії на задвірках, а усіляка нагла наволоч на їхнє місце мітить. Тому і нема порядку на землі, нема гармонії. Так, що ти, друже мій, аби не множити сонми слуг диявольських, мусиш мені хоч-не-хоч відповісти на питання: Хто ти є? В чому твоя Суть і земне призначення? А я тобі в цьому допоможу. Давай підемо від початку... Питання поставлю в інший спосіб: якщо ти не певен у свої акторській вдачі, то ким би ти був, якби не був актором?
- Ну-у-у, раніше, я вже про це казав, в юності я хотів бути гідробіологом, але зараз я бачу, що то романтичні мрії. Нині ж з певною долею вірогідності можу сказати, що хотів би бути письменником...
- Ну, це вже близько до правди, - погоджується моя Суть, і мені трошки відлягає від серця.
- Так, майже весь вільний час щось пишу, занотовую, от вже дві одноактні п'єси маю, вірші там, задуми... - розвиваю я свій успіх у цьому напрямку.
- Ну, я це знаю, знаю... - озивається до мене Суть. - А навіщо ти хочеш стати письменником? Тільки чесно відповідай!
- Ну так теє... Щоб бути вільним і жити чесно!
- Не бреши!
- Щоб пізнати самого себе...
- Не бреши!
- Щоб... щоб... стати відомим, популярним, багатим і незалежним, - нарешті вихекую з себе остаточне признання і, ніби виправдовуючись, додаю: - Щоб жити, залишившись у пам'яті нащадків!
- От молодець! - нахвалює мене моя ж Суть. - Але ж, погодься, як важко навіть самому собі говорити правду! Це чи не найважча річ у світі - зізнаватися самому собі у своїх найгли-бинніших, найпотаємніших бажаннях, що керують твоїм життям. Проте не менш важливо робити з того усього висновки!
- Які висновки? - питаю з легким обуренням у голосі.
- Ну, якщо хочеш бути письменником, то і будь ним! - резюмує Суть. - Але якого дідька ти робиш у театрі?
