- О! Я, до речі, сам замислювався вже неодноразово над цим питанням, - відказую я, ствердно хитаючи головою. - Але ж професію набуто, робота є, гроші якісь заробляю...
- Тисячі мільйонів разів людство чуло ці недолугі слова!!! - раптом патетично вигукує моя Суть і ніби починає когось мавпувати: - «Я йду не своїм шляхом, бо мене щось примусило!»; «Я не виконую своє земне призначення, бо якось так сваталося!»; «Я не роблю те, до чого закликає мене Бог, бо обставини сильніші за нас!». Все це тупість і маячня! Все це порожні балачки й відговори слабких людей! А ти ж не слабкий?
- Ні, я не слабкий!
- Ти ж не безхребетний?
- Ні, я не безхребетний!
- Ти ж могутній, величний і боєздатний!
- Так, я могутній, величний і боєздатний! - і я вже ледь не луплю себе кулаком у груди.
- І ти кидаєш театр! Тим більше той театр, у якому працюєш!
- І я кидаю театр, у якому працюю! - з пафосом погоджуюся із власного сутністю.
- І стаєш на свій справжній шлях! Шлях письменника й пасіонарія молодої нації!
- Письменника й пасіонарія молодої нації!
- Ну от, нарешті, ми й порозумілися! - видихає моя Суть. -Запам'ятай, ніякий ти не артист! Бо артист, то людина підневільна, залежна й продажна. Ти - митець! І маєш стати незалежним. Будь письменником, художником, співаком, але завжди роби те, що ллється з твого серця, а не те, до чого примушують тебе обставини. Якщо відчуваєш, що життя обплутує тебе, що обставини звужують твій життєвий простір і заважають вільно творити - рви все геть і тікай простовіч. А головне - не бійся. Бог все бачить і він тобі допоможе! - отак проказувала до мене моя Суть. - А тепер лишається єдине - покаятися в усіх гріхах і ступити на новий, призначений тільки тобі шлях...
- І це ще не все? - питаю я налякано, бо чесно гадав, що наша розмова добігає кінця.
- Звичайно, не все, - відповідає Суть, - без сповіді далі не можна. Треба всі гріхи залишити у минулому...
- Добре, - схиляю покірно голову під умовний омофор моєї власної Суті і на деякий час заклякаю у роздумах, з чого краще розпочати каяття.
Було у мене наразі одне дуже важливе питання, у якому я в першу чергу хотів покаятися, але вирішив його відкласти на потім і розпочав свою спокутну бесіду з різних дрібниць. Згадав власний гнів, брехню, поодинокі й нечисленні випадки мастурбації, лінощі, раптові приступи зневіри, словоблуддя, марнославства, пияцтва, побутової невідповідальності, але добратися до суті найважливішого питання мені так і не вистачало сил. Суть моя тим часом терпляче вичікувала і, коли я зробив розлогу паузу, нарешті промовила «Ну?». Зібравшись на силах, я нарешті вичавив з себе:
- Перестав довіряти попам...
