я, будучи молодим солдатом, необізнаним на внутрішніх механізмах армійського буття, «здав» старшині «дідів», що подалися у самоволку, про що я і прозвітував коло тумбочки з чистими очима: «Рядові Салахов, Киртоакє, сержант Валієв та старший сержант Щецко у частині відсутні!». Ох і отримав же ж я тоді пенделів від дідів, а, головне, на кілька тижнів зробився загальним парією та вигнанцем. А ще той присмак я пам'ятаю, коли в армії попався на незаконному обміні радянських карбованців на німецькі марки за підробленою декларацією, за що ледь не загримів до штраф бату за незаконні валютні операції. Але останній і найпам'ятніший раз з'являвся у мене той присмак роки зо три тому, коли я ще вчився в інституті на третьому курсі.
Був у мене кращий друг, про якого я уже згадував, Сашко Інгул, що разом зі мною упадав за моєю нинішньою дружиною. Так от, познайомилися ми з ним на першому курсі театрального інституту, куди поступили влітку 1986-го.
Знаєте, інколи трапляються з молодими людьми такі історії, що наче створені для випробовування тих свіжих емоцій і почуттів, які вирують у душі людини, коли тобі шістнадцять-сімнадцять-вісімнадцять років. Такі історії трапляються чи не раз на все життя і запам'ятовуються надовго. Так трапилося і з нами.
Якщо проектувати любов до жінки на чоловічу дружбу, то якраз можна було сказати про наші стосунки, що то була «дружба з першого погляду». Того літа ми разом швендяли Києвом п'яні від свого успіху, бо обидва вступили до «вишу» на один курс, а Санька через те був удвічі щасливіший, бо приїхав до столиці з індустріального Кривого Рогу, де у нього лишився батько-сталевар, який сам його виховував, бо мати кинула Саньку ще малим п'ятирічним хлопцем і подалася кудись до Росії. І для нього це була справжня перемога над життям. Моя мама теж одразу його полюбила, бо вдачі він був щирої, натури широкої, гумору доброго, а головне - був такий відкритий, чистий і незайманий, якими тільки й бувають люди у свої сімнадцять років.
Весь залишок літа провели ми з ним на радіаційних обо-лонських пляжах чи у Гідропарку, чи на Хрещатику, де вештали до пізньої ночі, жартуючи одне з одним і волаючи диких пісень та віршів, які самі ж і придумували. Часто він залишався ночувати у нас вдома і був у захваті від маминих пиріжків, картоплі пюре з котлетками, свіжих салатів, а найбільше від жіночого лагідного спілкування, бо моя мама прийняла його, як сина.
Отак разом з Санькою ми вперше спробували алкоголь у гуртожитку (дешеве й кисле «Аліготе» за карбованець десять), вперше робили театральні етюди, вперше витрачали стипендію у культовому кафе «Львівська брама» біля інституту, де ми за тридцять одну копійку купували так звану «гриллету» -геніальний винахід радянського харчпрому, аналог американського гамбургера, що складався з трикопійчаної булочки та котлетки з кетчупом усередині, які запікали просто при тобі у духовій шафі. А до гриллети брали подвійну каву за двадцять вісім копійок і були щасливі від такого шикарного меню.
Багато було в нас спільних справ, які ми вперше робили в житті, а наприкінці першого курсу разом втрапили у халепу з першим в Україні комерційним театром, куди ми подалися заробити трохи грошенят і почали прогулювати репетиції в інституті, за що нас ледь з нього не турнули. Аби уникнути такої прикрої долі, ми разом подалися до армії, хоча батьки й могли мене від неї «відмазати», та мені було соромно через Саньку, у якого таких шансів не було.
Повернувшись із армії, ми поновилися на другому курсі і майже одночасно закохалися в одну дівчину, яка з нас двох обрала мене. І з того часу пробігла між нами чорна кицька. Але не через цю історію з коханням, в якій я чесно виборов свою перемогу, довелося мені відчути в роті той «присмак лайна», а через історію, яку я вам зараз відверто й розкажу, аби спокутувати бодай частину того гріха, який свого часу взяв на свою душу.
Так от, на третьому році навчання прийшов до нас на курс молодий, але дуже відомий і популярний театральний режисер на прізвище Саксаганський. Чи не родич того самого Сак-саганського, корифея українського театру, запитаєте ви? А от саме і він! Був він на ті часи ду-у-уже імпозантний, носив довге волосся, розмовляв вишуканою українською мовою, курив дорогі цигарки і небезпідставно марив світовим визнанням, бо часто-густо на його київські вистави навідувалися якісь
