усатого квіткаря, але той не відходив. Говорити при ньому компліменти було аж ніяк не можна. На якийсь час виручила концертна програма. На естраду вийшов дебелий мужчина у візитці і лакових туфлях. — Ну, от ми знов зустрілися з вами, — розв'язно сказав він у публіку. — Наступним номером нашої концертної програми виступить всесвітня виконавиця російських народних пісень, широко відома в Мар'їній Рощі, Варвара Іванівна Годлевська. Варваро Іванівно! Будь ласка! Іполит Матвійович пив горілку і мовчав. А що Ліза не пила і весь час поривалася додому, треба було поспішати, щоб випити весь графин. Коли на сцену на зміну співачці, відомій у Мар'їній Рощі, вийшов куплетист у рубчастій оксамитній толстовці і заспівав: Никаєте,
Сюди-туди блукаєте,
Немовби ваш апендицит
Нагуляє апетит.
Никаєте,
Тара-ра-ра,–
Іполит Матвійович уже добре-таки захмелів і, разом з усіма відвідувачами зразкової їдальні, яких він ще півгодини тому мав за грубіянів і скнарих радянських бандитів, заляскав у такт долонями і почав підспівувати: Никаєте,
Сюди-туди блукаєте,
Тара-ра-ра…
Він часто зривався на ноги і, не пробачившись, прямував до вбиральні. Сусідні столики вже називали його дядею і принаджували до себе на кухоль пива. Але він не йшов. Він став раптом гордий і підозріливий. Ліза рішуче встала з-за столу: — Я піду. А ви залишайтесь. Я сама дійду. — Ні, як же так? Як дворянин, не можу допустити! Сеньйор! Рахунок! Ха-ми!.. На рахунок Іполит Матвійович дивився довго, похитуючись на стільці… — Дев'ять карбованців двадцять копійок? — бурмотів він. — Може, вам ще дати ключ од квартири, де гроші лежать? Кінчилося тим, що Іполита Матвійовича звели вниз, обережно взявши під руки. Ліза не могла втекти, бо номерок від гардероба був у великосвітського лева. У першому ж провулку Іполит Матвійович навалився на Лізу плечем і почав хапати її руками. Ліза мовчки одбивалась. — Слухайте! — говорила вона. — Слухайте! Слухайте! — Поїдьмо в номери! — переконував Вороб'янінов. Ліза ледве звільнилась і, не примірявшись, ударила покорителя жінок кулачком у ніс. Одразу ж упало пенсне із золотою дужкою і, потрапивши під квадратний носок баронських чобіт, розкрошилося з хруском. Нічний зефір
Струмить ефір…
Ліза, захлинаючись од сліз, побігла Срібним провулком до себе додому. Шумить,
Біжить
Гвадалквівір.
Засліплений Іполит Матвійович дрібно потрюхикав у протилежний бік з криком: — Держи злодія! Потім він довго плакав і, ще плачучи, купив у бабусі всі її бублики разом з кошиком. Він вийшов на Смоленський ринок, порожній і темний, і довго походжав там то туди, то сюди, розкидаючи бублики, як сіяч кидає зерно. При цьому він немузикально кричав: Никаєте,
Сюди-туди блукаєте,
Тара-ра-ра…
Потім Іполит Матвійович подружив з козир-візником, розкрив перед ним усю душу і плутано розповів про діаманти. — Веселий ви, пане! — вигукнув візник. Іполит Матвійович справді розвеселився. Як видно, його веселощі мали до певної міри недозволений характер, бо годині об одинадцятій ранку він прокинувся у відділенні міліції. З двохсот карбованців, якими він так ганебно почав ніч насолоди й утіх, при ньому залишилось тільки дванадцять. Йому здавалося, що він умирає. Болів поперек, нила печінка, а на голову, він почував, йому наділи свинцевий казанок. Але найжахливіше було те, що він зовсім не пам'ятав, де і як він міг витратити такі великі гроші. По дорозі додому довелось зайти до оптика і вставити в оправу пенсне нові скельця. Довго, здивовано розглядав Остап змордовану постать Іполита Матвійовича, але нічого не сказав. Він був холодний і готовий до боротьби.
Розділ XXI
Екзекуція
Аукціонний торг розпочинався о п'ятій годині. Оглядати речі дозволялося громадянам з четвертої. Друзі
