Дня 14 липня 1826 р. прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа по полудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечером з великим тріскотом завалилася. Наперед вже опорожнено ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників.
І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові»З отого дня суремного, як завалився ратуш,усе навіки зважене і вписане в архів:«Понесено у людности не так велику втрату:погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників».Маленька апокаліпса на ринковому пляці:з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,мов гер таємний радник над аркушем реляції:отин трупач тфох шофніріф кількох ропітникіф.Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки.Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт.На поминках буяла чернь і мандрівні калікиі гупав куксами о брук увесь калічий рід(і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів:погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,як на майданах і в шинках реве житейське море.Там інше світло — і воно біліє над кістьми.Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, —їх не любили на землі й забули серед хмар.Ішов попереду трубач. Він дув натхненно й чисто —
