наче промінь стрибає в дівочі люстерка,на губах залишає цілунки безкарні —безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка.А за вікнами вечір, десята година,але ясно, як вдень, бо п'ятнадцяте червня.І любовна жага, аж якась голубина,засвітилась на площі, як п'яна харчевня.І зібралось на дощ, і цвітуть парасолі —попід вікнами плавне народне гуляння,і цукрові блудниці пливуть в ореолі,а друкарня двигтить і гуде, мов ґуральня.І тримає в собі цих легких полонянок,що мов сірі гілки виростають з машини, —щось літало над ними, в'язке, як серпанок,перетнувши повітря, мов тіло пташине,щось крутилося тут, безпорадне й крилате!..І коли врешті змовкнуть нічні лінотипи, —розкриваються плечі, спадають халати,кольорові дівчата виходять під липи.Заспокоєний ангел, покинувши чати,на рулонах паперу вкладається спати…ОПІВНІЧНИЙ ПОЛІТ З ВИСОКОГО ЗАМКУавжеж не райський сад не світять помаранчізагублено стежки і втрачено слідиа все що є у нас ліхтарик на підзамчіі треба нам тудизбігати у пітьму яка непевна втіхачи виросте вогоньколи позолотить найменша іскра тихарозсипаний пісок розрив поміж долонь