так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар. Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа, вони злягли на дно камінь — плече коло плеча, лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа, таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача. ДИДАКТИЧНА ВИСТАВА В ТЕАТРІ БОГУСЛАВСЬКОГО Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив домовини з людськими кістяками, — при перебудові костела на театр забуто усунути з підземелля давніх покійників…
І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові» Панове публіка, для трепету і млості, для гостроти і свіжості в серцях репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях, як по мостах. Вони лежать під нами, тверді, мов підмурівки у домах, — ростуть униз невидними вогнями. Пройміться світлом ницих костомах… Розкішно вам у ложі, мов на лоні, на галереях — тупіт і аншлаг, ви так бурхливо плещете в долоні, немовби винні в смерті бідолах… Панове, цить! (Стікає воском люстра…) Мерці мерцями, їм не в голові. А ми — мов лишаї на тілі людства — голодні, ґеніальні і живі. Тож порятуйте нас! і лорнетуйте худу й безкровну шкіру ґалатей. Подайте хліба, рани побинтуйте — панове, всі ми схожі на людей, зігравши королів і принців крові, у вицвілих плащах, мов у мішках,
