І взявши голову в руки,він крикне собі з розпуки:«Чого я марную роки?!Візьму попід руку Юзьку,піду в пивничку на Руську,забуду святі мороки!Забуду святі мороки…»АЛХІМІЯВ реторті вариться коктейль —твоя й моя першооснова,якої давній менестрельшукав із музики і слова, —в реторті вариться коктейль(oh, yes, my baby!).Я — Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель!Я сплю на небі!Та будні стомлено шиплятьв розпечених побитих тиглях,і в суміші отій киплятьсполуки спогадів застиглих.Коли крізь будні ти пройдеш, —чи ж обійдешся без подряпин?Коли в букетах подаєшнадії, від сльоти продряглі,та от впадеш з високих веж(oh, yes, my baby!),побачиш — на землі живеш,а зірка в небі!Але всі рани заживуть,смараґдами всі сльози стануть,коли цілунки проженутьслова олжі — поза вустами.І павутинки наших душзнайдуть свою першооснову,немов пелюстки наших руж— розкриються цнотливо знову:«Це ти?» — «Це я, твій сум і щем…»(oh, yes, my baby!) —
