я загорну тебе плащем,немов на небі…РОМАНС МАРТОПЛЯСАЯ стужився. Я, мов кінь, погриз вудила —відступи, бідо гірка й мороко:десь любов моя на Ринку заблудила,десь отам, між ренесансом і бароко…Я стужився. О подайте катеринку!Про гризоту вам заграю, про утому;десь любов моя пропала серед Ринку,між перекупками, три століття тому…Може, знову кокетує з різниками,що, ножі об фартухи повитиравши,височіють, наче брили, над лотками,мружать очі, мов коти, на неї завше?Може, спритний зеленяр за стиглі вишнірве із неї грішну ягоду цілунку?Чи хитрун-купець в єдваби пишніокрутив мою зрадливу юнку?Ах, на Ринку — всі спокуси світу…Там таке побачиш — не насниться!Може, мою діву чисту й світлузаманили в Чорну Кам'яницю?Чи й сама вона закам'яніла,і тепер стоїть собі — Діана!І ночами шле камінні стрілив мої вікна, втрачена й незнана.Тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля,тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля,тра-ля-ля, леле, дана-дана!..