зліва
732] Щит шкіряний прикриває, а б'ються кривими шаблями.
733] Та не оспіваний піснею нашою й ти не відійдеш,
734] Славний Ебале! Телон породив тебе від Себетіди,
735] Німфи, старий вже, як він у Капреї царем був телебів.
736] Та його син, вже тоді невдоволений батьківським царством,
737] На саррастійські народи високу простяг свою владу
738] І на рівнину, що зрошує Сарн, і на тих, що осіли
739] В Руфрах, в Батулі, і що обробляють поля келемнійські,
740] Й що доглядають їх мури рясної від яблук Абелли;
741] Кидати звикли списами вони за звичаєм тевтонським,
742] На головах своїх носять із корка пошиті шоломи,
743] Міддю їх сяють щити, і мечі їх виблискують мідні.
744] Нерси гірськії до бою й тебе посилають, Уфенте,
745] Знаного славою й щастям, яке ти в боях здобуваєш.
746] А особливо суворий народ, призвичаєний в частих
747] Ловах лісних, там екви на землях твердих проживають;
748] В зброї вони обробляють ріллю й нову здобичу завжди
749] Люблять шукати собі і жити лише із грабунку.
750] Жрець маррувіиського люду прийшов, свій шолом уквітчавши
751] Віттям маслини плідної,— Архіппа–царя повелінням.
752] Був це Умброн наймужніший, на гідр із диханням їх згубним
753] Та на все гаддя сон він наводив, співаючи пісню,
754] Й дотиком рук заспокоював лють їх; своїм він умінням
755] Рани укусів їх гоїв. Та рани від списів дарданських
756] Гоїти він не умів; отож не могли врятувати
757] Рани його ані спів той, що сон навіває, ні зела,
758] Зірвані в горах Марсійських. Тому за тобою із жалю
759] Й гай ангіційський ридав, і криштальні ридали Фуціну
760] Хвилі, і чисті ридали озера.
761] Вийшов до бою і син Іпполіта, у битвах прегарний,
762] Вірбій,— його–бо ставного Аріція мати послала,
763] На узбережжі вологім в Егерії гаю зростивши,
764] Там, де стоїть багатий Діани олтар миротворний.
765] Ходить–бо чутка така, що коли Іпполіт той загинув,
766] Підступом мачухи, й батькове кров'ю омивши прокляття,—
767] Бо розірвали його розполохані коні,— то знову
768] Він повернувся під зорі високі, в небесне повітря,—
769] Зела Пеона[271] з любов'ю Діани його воскресили.
770] Батько розгнівавсь тоді всемогутній, що хтось з– поміж смертних
771] Вийти посмів із підземної пітьми до світла живого,
772] Громом скидає його він у Стіксові хвилі, хто сином
773] Фебовим був і винайшов ліків вигойну властивість.
774] А Іпполіта сховала в криївці таємній ласкава
775] Трівія й потім послала його до гаїв Егерії,—
776] Нишком, під зміненим іменем Вірбія він проживав там.
777] Ось від священних гаїв і від Трівії храму вигонять
778] Коней роговокопитих, бо ті юнака й колісницю
779] На узбережжі розбили, морської злякавшись потвори.
780] Кіньми баскими не гірше і син його їздить по
