страшної.
586] І обступають в завзятті Латинову царську оселю.
587] Він, наче скеля морська непохитна, їм всім опирався;
588] Наче та скеля морська, коли гуркіт зростає навколо
589] Й множиться хвилі прибій, а вона все така ж нерухома,
590] Й марно на камені спінені хвилі шумлять і налиплу
591] Водорість в море змивають. Отож, коли жодної змоги
592] Задум безглуздий змінить не було і діла йшли по волі
593] Злої Юнони, то батько, небом безкраїм заклявшись,
594] Їм'ям богів, промовив: «Ой горенько, доля нас трощить,
595] Буря змітає. Самі ви, сердешні, обмиєте кров'ю
596] Гріх цей присяги кривої. Тяжка тебе, Турне, покута
597] Жде за оце беззаконня: запізно обіти складати
598] Будеш богам. Мені ж уготовано спокій,— запливши
599] В пристань життя, я позбавлений буду щасливої смерті».
600] Й більше ні слова. В мурах замкнувся й весь провід оддав їм.
601] Був у Гесперії, в Лації звичай, який споконвіку
602] Завжди святим уважали альбанські міста, іще нині
603] Рим, найсильніша держава на світі, шанує, як тільки
604] [265]Мають почати бої, на злощасну війну проти гетів
605] Рушить готові, чи проти гірканів, арабів, добратись
606] Хочуть до індів з Авророю[266] й стяги від парфів вернути[267] .
607] Брама війни є подвійна — усі її так називають,—
608] З самої віри священна і з остраху перед суворим
609] Марсом. Сто мідних замків і залізні запори одвічні
610] Міцно її замикають. Сам Янус стоїть на порозі
611] Й пильно вартує. Якщо вже ухвалять старійшини люду
612] Йти на війну, тоді відчиняє цю браму скрипучу
613] Консул в плащі квірінальськім, вдягнувши його по– габінськи[268],
614] І до війни закликає; за ним поспішає вся молодь,
615] Звуком зловісним йому приграють іще й міднії сурми,
616] Так і тоді умовляли Латина, щоб він енеадам
617] Оголосив би війну, відчинивши цю браму скорботну.
618] Батько відмовив торкнутись її, одвернувшись, відкинув
619] Ті осоружні обряди і в затінок темний сховався.
620] Божа цариця, Сатурнова доня, зійшла тоді з неба,
621] Замкнену браму штовхнула своєю рукою, скрутила
622] Гак від дверей і залізні запори війни розламала.
623] І спалахнула Авзонія, доти спокійна і мирна.
624] Всі на війну вирушають — ті пішою лавою, інші ж,
625] Мов навіжені, на конях високих тумани збивають;
626] Всі домагаються зброї. Ті легкі щити і блискучі
627] Ратища чистять і жиром мастять їх, а ті на точилі
628] Гострять сокири. Їм любо нести прапори свої й слухать
629] Музику сурм. Вже п'ять міст многолюдних рихтують ковадла
630] Й зброю відновлюють: сильна Атіна, й Тібур гордовитий,
631] І Крустумери, й Ардея, й Антемни, що баштами славні.
632] Ці вигинають безпечні шоломи на голови, другі
633] З пруття лозини опуклі щити заплітають, а
