жезл ніжнолистий,
390] В хорі вславляє тебе і коси для тебе плекає».
391] Скрізь ця полинула вістка; й жінок, що їм фурії в грудях
392] Жар розпалили, єдиний порив підганяє шалений
393] В лісі шукати осель. Доми покидають, на вітер
394] Коси пустивши й оголені шиї підставивши; інші
395] Сповнюють трепетним зойком повітря. Одягнені в шкіри,
396] Посох[262] свій кожна несе, виноградним умаяний віттям.
397] А поміж ними у шалі вона, смолоскип запаливши,
398] Пісні весільної Турнові й доні виводить, і зором
399] Водить кривавим, і дико вигукує раптом: «Вчувайте,
400] Всі матері латинянки! Як має сердешна Амата
401] В ваших поштивих серцях якусь іще ласку, коли ще
402] В вас озоветься сумління за матірне стоптане право,
403] То розпустіть свої коси, і оргії разом святкуймо».
404] Так–то в лісах недоступних, в цих сховищах звірів, царицю
405] Гонить Аллекто й підстьобує всюди в нестямі вакханській.
406] Бачивши, що роз'ятрила вона для початку вже досить
407] Шал і весь задум в Латина, весь дім докорінно змінила,
408] Зразу ж похмура богиня відціль полетіла на чорних
409] Крилах до мурів рутула відважного[263]. Місто це, кажуть,
410] Там заснувала Даная колись для потомків Акріса,
411] Загнана Нотом бурхливим туди. Цю місцевість Ардея
412] Предки назвали колись (та й понині преславна ця назва
413] Ще залишилась — Ардея, але прогула її слава).
414] Тут у високих покоях спокійно спав Турн серед ночі
415] Темної; в час той Аллекто жахливий відкинула вигляд
416] Й фурії постать, а образ бабусі прибрала: зорала
417] Зморшками шкіру чола препоганого, сивим волоссям
418] Голову вкрила й святними стрічками та віттям оливним,—
419] Зовсім Каліба стара, ота жриця у храмі Юнони.
420] Так юнакові з явилась вона і мовить до нього:
421] «Турне, чи стерпиш, що стільки старання твого йде надармо,
422] Що поселенцям дарданським державу твою відступають?
423] Подруги цар відмовляє і віна того, що ти кров'ю
424] Сам заслужив, на чужині шукають наслідника трону.
425] Ну ж бо, осміяний, нині іди в небезпеку невдячну;
426] Військо тірренське розбий і мир захисти для латинян.
427] Мовити все це тобі, коли ти серед ночі спокійно
428] Спатимеш, доня Сатурна всесильна мені наказала.
429] Отже, іди і наказуй озброїтись всьому юнацтву,
430] З брам вирушать. Бий фрігійських вождів, що на нашій прегарній
431] Річці осіли, й мальовані судна їх викури димом.
432] Сили небесні могутні велять так, і хай це відчує
433] Сам цар Латин, якщо шлюбу не дасть, не дотримає слова,—
434] Хай тоді, врешті, він Турна пізнає у сутичці збройній».
435] Але сміється з віщунки юнак і так починає
436] В відповідь мовити їй: «Що флот там у Тіброві хвилі
437] В'їхав, не думай, що це не дійшло ще до мене; страхіття
438] Ти не вигадуй, за нас–бо
