щиро
488] Дбала, щоб ніжні квітки у віночок сплести й заквітчати
489] Роги його, розчесать і в воді його викупать чистій.
490] Він не боявся руки, й до стола у господаря звикши,
491] Лісом довкола бродив, але знов до знайомих порогів
492] Сам повертався додому, хоч часом і пізньої ночі.
493] В час той, як далі від дому блукав він, Іула собаки
494] Хижі, як той був на ловах, допали його, коли долі
495] Плив він рікою й шукав у тіні охорони від спеки
496] Під берегами зеленими. В час той Асканій, що прагнув
497] Людських похвал надзвичайно, стрілу з рогового пускає
498] Лука; правиця не схибила, бог допоміг, отже, вбилась
499] З свистом великим тростина в живіт, прямо в здухвини звіра.
500] Чотириногий поранений втік під знайому покрівлю
501] І зі скиглінням, залившися кров'ю, заходить до стайні
502] Й стогоном, наче благанням, усю виповняє оселю.
503] Сільвія перша, сестра, заломлює руки, й волає,
504] Й кличе на поміч селян звідусіль, що серця у них грубі.
505] Раптом з'явились вони (бо в лісах мовчазливих таїться
506] Погань страшна), головню той осмалену в руки хапає,
507] Той сукувату ломаку тяжку,— що попало у руки,
508] В гніві тут зброєю стало для них. Тірр збирає ватагу,
509] В люті безмежній сокиру вхопивши, на четверо дуба
510] Саме колов він і клин заганяв. А жорстока богиня,
511] Слушну хвилину, щоб шкодить, знайшовши, з засади влетіла
512] Прямо на стайню високу й з покрівлі найвищої грає
513] Гасло пастуше на розі крутому, пекельної сили
514] Звуку надавши, аж ліс затремтів і по зворах глибоких
515] Гомін пішов, що аж Трівії озеро[264] вчуло далеке,
516] Нар, білохвилий од сірки, й джерела Веліну почули,—
517] І матері, умліваючи з жаху, до серць пригортали
518] Діток малих. Тоді, на той голос пастушого рогу,
519] Хто лиш почув його клич, звідусюди, хапаючи зброю,
520] Юрмами спішно збігатись розлючені стали селяни.
521] Хвилею молодь троянська Асканію в поміч приходить,
522] Входи укріплень усі відчинивши. Стрункими рядами
523] Всі поставали. Та це не була уже бійка пастуша
524] Кіллям твердим або дрюччям осмаленим, тільки залізом
525] Бились вони двоєсічним. Довкола чорніє жахливе
526] Жниво мечів гостролезих; від сонця полискує криця,
527] Кидає блиски під хмари. Так хвиля від вітру спочатку
528] Пінитись білим лише починає, та здійметься потім
529] Високо море, й поволі все вище підносяться хвилі,
530] Врешті, із самого дна аж до неба ті хвилі сягають.
531] Тут перед військом у першім ряду десь стріла засвистіла,
532] І повалився юнак — це Альмон, з синів Тірра найстарший,—
533] Бо уп'ялась йому в горло вона і, голосу вогкий
534] Шлях заливаючи кров'ю, ніжне життя зупинила.
535] Безліч там впало мужів, і між ними Галес постарілий,
536] В час той, як їх помирити збирався; найбільш