оселі,
559] Звідки прийшли ми». Іліоней так сказав, а дарданці
560] Всі це схвалили.
561] Коротко в відповідь мовить Дідона, чоло похиливши:
562] «Виженіть, тевкри, страх із сердець і турботи забудьте!
563] Долі тягар і недавність держави примушують владно
564] Так учиняти і скрізь стерегти широчезні кордони.
565] Роду Енея людей хто не знає чи города Трої?
566] Хто не чував про хоробрих мужів, про пожежу воєнну?
567] Серце пунійське не з каменю справді, і, не відцуравшись
568] Міста тірійського, сонце ясних запряга своїх коней.
569] Схочете, може, в Гесперію їхать, країну велику,
570] Там, де Сатурнові ниви, чи в Ерікса край, до Ацеста,
571] Володаря,— сприятиму вам я, дам поміч потрібну.
572] Разом зі мною ви схочете, може, в цім краї осісти,—
573] Город віддам я, який закладаю; свій флот витягайте:
574] Будь то чи тевкр, чи тірієць — мені це однаково буде.
575] Хай би й Еней–володар, тим же самим привіяний Нотом,
576] В край наш прибув. По всіх узбережжях і межах лівійських
577] Певних людей я пошлю перевірить, чи, кинений морем,
578] Не заблудивсь він в лісах, чи, може, в містах десь блукає».
579] Цими словами зворушені батько Еней із Ахатом
580] Мужнім вже довго із темряви вийти всім серцем бажали.
581] Перший Ахат до Енея промовив: «Гей, сину богині,
582] Думка яка у твоїй голові виникає? Ти ж бачиш,
583] Всі врятувались: і флот, і супутники наші. Немає
584] Лиш одного, та самі те ми бачили, як він в глибокі
585] Хвилі пірнув; все інше із сказаним матір'ю згідне».
586] Ледве він мовив це слово, як мряка, що їх сповивала,
587] Раптом розвіялась, світло прозоре навкруг розлилося.
588] Став тут Еней, засіяв серед ясності сонця, на бога
589] Вродою й постаттю схожий; бо синові мати подбала
590] Кучері буйні та юності блиск дарувати пурпурний,
591] Радість в очах і вогонь запалила. Так кості слоновій
592] Руки митця ще краси додають або золотом жовтим
593] Срібло чи мармур пароський[29] оздоблюють. Тут до цариці
594] Раптом звернувся для всіх несподівано він і промовив:
595] «Ось я,— про мене тут мова,— троянський Еней, я з лівійських
596] Хвиль врятувавсь. О єдина, що Трої нещастя безмежні
597] Серце тобі зворушили; данайцями ще не добиті,
598] На суходолі й на морі усяких пригод ми зазнали,
599] Всього позбавлені ми,— і ти нас приймаєш у місто,
600] В дім свій. Ні ми, ні з дарданців ніхто, що по світу широкім
601] Бродять, усюди розсіяні, гідної дяки, Дідоно,
602] Скласти не в силі тобі. Хай богове,— як є ще боги десь,
603] Що про побожних ще дбають, як є якась правда на світі,
604] В серці сумління якесь як ще є десь,— тобі хай відплатять
605] Гідно. Яке це поліття щасливе тебе дарувало
606] Світові? Що за батьки таку гожу тебе породили?
607] Доки ще ріки у море вливатися будуть, на
