рівні,
432] Густо зімкнувшись; з тилів наперед натискають, і руху
433] Вже ні для рук, ні для зброї нема. Там Паллант нападає
434] Й тисне, а звідти загрожує Лавс; не дуже різняться
435] Віком вони і на вигляд величні, але не дала їм
436] Доля додому вернутись. Проте цар Олімпу великий
437] Їм не дозволив зустрітись в бою, бо уже незабаром
438] Кожного з рук могутнішого ворога доля спіткає.
439] Та опікунка–сестра тим часом наказує Турну,
440] Що в колісниці швидкій проїжджав між військами, на поміч
441] Лавсові йти. Турн, побачивши друзів, промовив: «Чекайте,
442] Сам я піду на Палланта, мені одному він належить,—
443] Дуже бажав би тепер я, щоб батько його це побачив».
444] Так він промовив, і друзі йому поступилися місцем.
445] Горді слова ці й рутулів відхід здивували Палланта,
446] В Турна він погляд втопив, по всій його постаті дужій
447] Водить очима, і все неприхильним оглянувши зором,
448] Відповідає на слово цареве такими словами:
449] «Здобич найвища прославить мене, або тут же загину
450] Смертю прекрасною я. В обох оцих випадках батько
451] Буде вдоволений. Отже, покинь ці погрози». Промовив
452] І виступає вперед. У аркадців аж кров зціпеніла
453] В грудях палких. Турн з повоза скочив, йде пішки назустріч,
454] Наче той лев, що бика із криївки здалека побачив
455] В полі, готового битись, і зараз до нього збігає;
456] Так тоді й Турн виглядав, до грізного виходячи бою.
457] Щойно завважив Паллант, що той списом у нього поцілить,
458] Виступив сам, може, щастя піддержить одвагу, хоч сили
459] Їхні й не рівні, й, звернувшись до неба великого, мовив:
460] «Батька гостинним столом, що від нього ти мав як чужинець,
461] Внуку Алкеїв[384], благаю, дай поміч в почині великім,—
462] Хай він узрить, як ту зброю криваву зніматимуть з нього,
463] Гаснучі Турнові очі хай бачать мене переможцем».
464] Чує слова ці Алкід, і глибоко в серці зітхає,
465] Й ронить він сльози даремні[385]. Тоді промовляє до сина
466] Батько[386] ласкаво: «Свій день є у кожного, дано короткий
467] Кожному час на життя, й неможливо його повернути.
468] Пам'ять же добру по нас продовжити можна ділами,
469] Це–бо є доблесті подвиг. А скільки славетних нащадків
470] Божих лягло під високими мурами Трої,— між ними
471] І Сарпедон, моя парость, поліг. Така доля і Турна
472] Кличе,— дійшов він до меж, його вікові долею даних».
473] Мовить він так і зір одвертає[387] од воїв рутульських.
474] Кинув тим часом Паллант з великою силою спис свій,
475] Вихопив з вигнутих піхов і меч він блискучий. Потрапив
476] Спис, пролетівши, туди, де панцир крив Турнові плечі,
477] Й край щита зачепивши при тому, все ж трохи подряпав
478] Турнове тіло могутнє. А Турн, з свого боку, дубове
479] Ратище гостре, залізом окуте, ціляючи довго,
