480] Прямо в Палланта метнув, такими озвавшись словами:
481] «Ну–бо, поглянь, чи не краще це ратище наше проймає!»
482] Тільки промовив він це, як ударило з розмаху вістря,
483] Аж задрижало, і щит перебило в середині самій,
484] Хоч і залізом, і міддю окутий, хоч шкура волова
485] Стільки разів обіймала його, але й панцир прошило,
486] Й груди могутні пройшло. Дарма він залізо гаряче
487] Вирвав із тіла, тим самим–бо шляхом із нього спливали
488] Кров і життя. На рану упав, задзвеніла на ньому
489] Зброя, й він, гинучи, в землю ворожу зарився залитим
490] Кров'ю обличчям. А Турн тоді мовив:
491] «Отже, затямте, аркадці, мої ви слова й до Евандра
492] Їх занесіть,— я Палланта, яким заслужив, повертаю.
493] Шану могили й ховання утіху дарую охоче.
494] Тільки не дешево ця йому стане Енея гостина».
495] Так промовляє, і трупа він лівою топче ногою,
496] [388]Й пояс тяжкий із нього зриває; на поясі тому
497] Злочин зображений був той, як разом у ніч повесільну
498] Впала ганебно громада юнацтва на ложах кривавих;
499] Вирізьбив це був на щирому золоті Клон, син Евріта.
500] Дуже радів тоді Турн, утішений здобиччю тою.
501] Долі–бо серце людське несвідоме, не знає, що буде,
502] Й щастям упившися, здержати міри не вміє при тому.
503] Прийде ще час і на Турна, що схоче багато він дати,
504] Щоб повернути Палланта живим, а цей день і цю здобич
505] Тяжко зненавидить. Друзі ж Палланта, тим часом зібравшись,
506] Тіло поклали на щит і з слізьми понесли і стогнанням.
507] О велика скорбота й краса, що до батька вернулась!
508] Перший цей день у бою показав тебе й згладив зі світу;
509] Та залишаєш ти трупу рутульського тут цілі гори.
510] Вість не одна про лихо таке до Енея доходить;
511] Свідок наочний доносить, що доля війни в небезпеці,
512] Крайня пора йти на поміч, бо тевкри біжать. Він рушає
513] Й косить мечем, що попало під руки, широку дорогу
514] Мостить залізом в рядах, запалившись, тебе він шукає,
515] Турне, згорділого вбивством останнім. Паллант із Евандром
516] Перед очима його і все інше, і стіл, при якому,
517] Вперше прийшовши, він сів, і дана правиця. Живими
518] Зараз вхопив чотирьох юнаків із Сульмони і стільки ж
519] Тих, що годує Уфенс, щоб у жертву їх тіням принести
520] Й кров'ю бранців вогонь на багатті згасити [389]. А потім
521] Здалека він посилає Магонові спис смертоносний.
522] Хитро присів той, а спис із свистом над ним пролітає;
523] Він обіймає коліна Енея і так його просить:
524] «Батька я тінню благаю і сином Іулом, що зріє,
525] Душу ти цю збережи і для сина, молю, і для батька.
526] В мене великий є дім, закопано в ньому багато
527] Золота й срібла талантів — в різьбі, у монетах і злитках.
528] Не від моєї загибелі тевкрів звитяга залежить,
529] Справи такої душа одинока змінити не
