шалу;
579] Кинувсь на них, його спис величезний у вічі їм блиснув.
580] Лігер до нього:
581] «Не Діомеда ти коні тут бачиш, не повіз Ахілла,
582] Тут не фрігійські поля; кінець і війні в цьому краї
583] Прийде, й твоєму життю». Такі ось слова божевільні
584] В Лігера з уст вилітали. Але не словами на нього
585] Кидав троянський герой; із розмаху списа пустив він
586] В ворога прямо. Лукаг уперед нахиливсь для удару
587] Списом, крикнув на коні, на ліву вже виступив ногу
588] Й ладивсь до бою, та в нижній щита блискучого обід
589] Спис прохопився в ту мить і в ліву ввігнався пахвину.
590] Випавши з повоза, долі скотився він, смерті в обійми.
591] Словом терпким тут Еней обізвався до нього побожний:
592] «Повоза твого, Лукагу, не зрадила коней охлялість,
593] Не завернули і тіні пусті із ворожого війська,—
594] Тільки ти сам зіскочив із нього й тікаєш». Сказав це
595] Й запряг придержав. А брат нещасливий, скотившися там же,
596] Руки простяг безборонні й промовив: «На тебе самого
597] Й рідних батьків твоїх, мужу троянський, тебе заклинаю,
598] Душу мою пощади, до мого прихилися благання».
599] Довго просив він, і мовив Еней йому: «Ти ще недавно
600] Зовсім інакше співав. Умирай, і брат брата не кидай».
601] І відкриває мечем йому груди, цю схованку духа.
602] Трупами цілеє поле так вождь засіває дарданський
603] В шалі своєму, мов струмінь гірський, мов та чорная буря.
604] Хлопець Асканій, нарешті, і молодь троянська, що марно
605] Їх облягали, прорвавшись крізь шанці, покинули табір.
606] Сам до Юнони із словом звернувся тим часом Юпітер:
607] «Сестро й дружино моя наймиліша! Справі троянській,—
608] Гак, як ти думала, й не помилилась,— сприяє Венера,
609] Не витривала–бо в труднощах бою мужів тих правиця,
610] Дух не завзятий, і стерпіть не вміють вони небезпеки».
611] Скромно до нього Юнона: «Мій мужу найкращий, навіщо
612] Cерце дратуєш зболіле, що прикрого слова боїться?
613] Мала б я в тебе таку, як колись, і як бути повинно,
614] Силу кохання, напевно, ти в тому мені б не перечив,
615] Наймогутніший, щоб збити тепер ще живого могла я
616] Вивести Турна та батькові Давну віддати живого.
617] Хай тепер гине і чистою кров'ю хай тевкрам заплатить.
618] Все ж таки з нашого роду ім'я він виводить, Пілумн був
619] Прадід його у четвертім коліні, і завжди рукою
620] Щедрою в храмах твоїх він жертви численні приносив».
621] Їй цар Олімпу небесного так відповів коротенько:
622] «Що ж, як ти просиш тепер відсунути смерть юнакові,
623] Хоч йому вмерти судилось, жадаєш, щоб це учинив я,
624] Втечею Турна врятуй, від погрози лихої недолі
625] Вирви його. Це–бо можна дозволить. Якщо ж якусь глибшу
626] Думку ти криєш в проханні і хочеш війну обернути,
627] Зовсім змінити, то знай, що пусті ти плекаєш надії».
628] З ревними слізьми Юнона: «А що, якби в слові
