ревно
678] Турн вас благає), пошліть на безвихідні дикі мілини,
679] Де ні рутули, ні вістка ніяка мене не досягне».
680] Так промовляючи, бореться сам із думками, чи має
681] З сорому він величезного впасти на вістря й загнати
682] Немилосердний свій меч поміж ребра, чи скочити в хвилі,
683] В саму середину, так добиватися вплав до крутого
684] Берега й наново з тевкрами герць бойовий починати.
685] Тричі він важивсь вчинить одне й друге, і тричі Юнона
686] Наймогутніша спиняла, і з жалю до нього юнацький
687] Стримала запал. Пливе він, скородячи плесо, й щасливо
688] Хвилі несуть його в древнє прабатьківське Давнове місто[391].
689] Та за наказом Юпітера вийшов до бою тим часом
690] І на радіючих тевкрів напав, розпалившись, Мезенцій.
691] Збіглись тірренські загони, і всі на одного напали,
692] Всі на одного палають ненавистю й стрілами сиплють.
693] Він, наче скеля, що видалась в море безкрає далеко,
694] Шалу вітрів і хвилі підставлена, силу й погрози
695] Неба і моря сама лиш витримує й не ворухнеться.
696] Гебра на землю звалив, Доліхаона сина, й Латага,
697] И Пальма, що мав утекти: Латага в обличчя ударив
698] Скелі гірської відламком великим, а Пальмові жили
699] У підколінні підрізав і немічним повзати кинув.
700] Лавсові ж зброю дає, щоб носив на своїх її плечах,
701] А на шолом йому гребінь встромляє. Й фрігійця Еванта
702] Вбив, і Міманта, ровесника й друга Паріса,— тієї
703] Самої ночі, що мати Теано, на втіху Аміку,
704] Батьку, його дарувала, й цариця, Кісеєва донька,
705] Що завагітніла ярим вогнем[392], породила Паріса.
706] В рідному місті Паріс опочив, Міманта ж незнана
707] Вкрила земля лаврентійська. Мов злющими вигнаний псами
708] З пагір високих кабан, що плекав його довгії роки
709] Везул соснистий і довгії роки багно лаврентійське,
710] В сіті потрапить в гаю комишевім і дико гукає,
711] Й їжиться в нього щетина, й ніхто не посміє до нього
712] Навіть наблизитись, тільки списами, іздалека ставши,
713] Кидають в нього і лиш галасують з безпечного місця.
714] Він же поволі безстрашно на всі обертається боки,
715] Й тільки зубами скрегоче, й списи лиш обтрушує з спини.
716] Так же і з тих, в кого був на Мезенція гнів справедливий,
717] Жоден не смів із мечем у руці нападати на нього;
718] Здалека тільки списами тривожили й криком великим.
719] Був серед них із старого корітського краю утеклий
720] Грек той Акрон, що безшлюбною дівчину кинув кохану.
721] Бачить Мезенцій, як той у середину війська вмішався
722] У багряниці, що суджена ткала, і в перах пурпурних,—
723] Наче той лев зголоднілий, що скрізь по висотах блукає,
724] Голодом гнаний шаленим, і десь чи козу полохливу
725] Раптом побачить, чи оленя, що підійма свої роги,—
726] Скочить і широко пащу роззявить,
