одмовив,—
629] В серці ж признав ти,— і все ж таки Турну життя б залишилось?
630] Жде–бо на нього, безвинного, згуба тяжка, хіба справді
631] Я помиляюсь. Коли б то я марним каралася страхом,
632] Ти ж би свій задум на краще змінив, у твоїй–бо це волі».
633] Тільки слова ці сказала, і тут же з високого неба
634] З бурею разом спустилась на землю і, в хмарі сповита,
635] Попрямувала до військ Іліону, у табір лаврентський.
636] І утворила богиня із хмари густої, на образ
637] І на подобу Енея, безсилу мару — дивовижне
638] Виглядом диво,— убрала ту постать у зброю дарданську.
639] Щит їй і гребінь дала на шолом, як в божистого мужа;
640] Мову дала для омани, без жодного значення звуки,
641] Й ту, що у нього, ходу. Це так, як–то кажуть, літає
642] Десь після смерті мара, а чи сон так заплутує мислі.
643] В перших рядах ця завзято гасає мара, брязкотінням
644] Зброї роз'ярює мужа й на бій викликає. І вийшов
645] Турн проти неї, і спис він із свистом іздалека кинув.
646] Та відвернулась мара і лиш п'яти йому показала.
647] Турн тоді щиро повірив, що справді Еней утікає.
648] В серце схвильоване марна вступила до нього надія:
649] «Чом ти тікаєш, Енею? Домовленим шлюбом не нехтуй!
650] Дасть ця правиця ту землю тобі, що по хвилях шукав ти».
651] Крикнув це й кинувся, блиснувши гострим мечем, за марою,
652] Сам–бо не відав того, що вітри цю утіху розвіють.
653] Там випадково стояло судно, до високої скелі
654] Міцно прикріплене, був там готовий місток і драбина.
655] Тим кораблем цар Озіній приплив із клузійського краю.
656] На корабель той Енеєва тінь утекла полохлива
657] Й десь у кутку заховалась. За нею і Турн, знай, долає
658] Всі перешкоди й високі містки перестрибує спритно.
659] Лиш на судні опинивсь, як Сатурнія линви зриває
660] І корабель неприв'язаний котить по хвилях рухливих.
661] Турна, що зник десь раптово, шукає Еней для двобою
662] І на той світ по дорозі багато мужів посилає.
663] Легка ж мара пристановища більше уже не шукала,
664] А відлетіла під небо і в чорних розтанула хмарах.
665] Турна тим часом на море широкеє винесла хвиля.
666] Глянув навкруг, не свідомий, що діється з ним, і не вдячний,
667] Що врятувався, до неба здіймає він руки й волає:
668] «О всемогутній наш батьку, в такому–то злочині винним
669] Ти мене визнав, такої завдати волів мені кари?
670] Звідки я мчусь і куди? І яка це несе мене втеча?
671] Знов чи побачу я мури Лавренту і табір? Що буде
672] З тими мужами, що разом зі мною в похід виступали?
673] Я ж їх усіх залишив так ганебно на смерть, на поталу?
674] Бачу тепер їх розбитих і стогін конаючих чую.
675] Що тепер вдію і де підо мною в глибінь неосяжну,
676] Земле, розступишся? Згляньтесь на мене мерщій, буревії,
677] І на каміння, на скелі судно занесіть (про це
