Венера
334] Їх відвернула. Тоді обернувся Еней до Ахата,
335] Вірного друга: «Дай же списи, із них жоден даремно
336] Не полетить з моїх рук на рутулів; списи ті встрявали
337] В грецькі тіла на полях іліонських». Вхопив величезний
338] Спис він і кинув, а той у розгоні пробив і спижевий
339] Щит у Меона, і панцир роздер йому, й груди. До нього
340] Брат Алканор підступає й хапає правицею брата,
341] Щоб не упав. Але спис надлетів, і пройняв йому рам'я,
342] Й далі кривавий летить, а правиця на м'язах повисла.
343] Вирвав тоді Нумітор того списа із братнього тіла
344] І на Енея ним кинув; та вцілить йому не вдалося —
345] Вп'явсь у стегно він Ахата великого. Тут же, своєю
346] Юною силою гордий, Клаус із Кур надбігає,
347] Здалека вдарив гартованим списом Дріопа, й відразу
348] У підборіддя загнавши, відняв йому й мову, і душу,
349] Горло пройнявши. Чолом той ударив об землю, і з рота
350] Ринула цівкою кров. Та з далекого краю Борея
351] Трьох фракійців і ще трьох, що батько Ідант надіслав їх
352] І батьківщина ісмарська, в пригодах убив розмаїтих.
353] Тут же до них і Галес надбігає, й загони аврунків,
354] Вершник славетний Мессап, нащадок Нептунів. Ті й другі
355] Хочуть відбитись — на самім порозі Авзонії б'ються.
356] Як у великих просторах небесних ворожі вітри десь
357] Бій розпочнуть, а завзяття і сили в них рівні — не тільки
358] Бій поміж ними самими іде, але й хмари, і море
359] Не відступають і довго не знать, хто здолає, й всі сили
360] Встали в напрузі,— так само зчепились троянські й латинські
361] Лави, зімкнувшись, нога при нозі і при воїні воїн.
362] В іншому місці, однак, де потік на всі боки розкидав
363] Скелі розламані, ще й чагарі, що із берега вирвав,
364] Скоро побачив Паллант, що аркадські загони незвичні
365] Пішим боротися строєм і тил показали латинам,
366] Коні ж покинуть їх змусила дуже нерівна місцевість.
367] Тільки одно в цій біді залишилось — він будить завзяття,
368] То їх благає, то лає терпкими словами: «Куди ви,
369] Друзі, тікаєте? Я задля подвигів ваших благаю,
370] Задля Евандра–вождя і пам'яті воєн звитяжних,
371] Задля моїх сподівань дорівнятися батьківській славі —
372] Не довіряйтесь ногам. Лиш залізом крізь лави ворожі
373] Путь проб'ємо. Туди, де мужі натискають найдужче,
374] Вас і Палланта–вождя закликає вітчизна прадавня.
375] Тут не воюють із нами боги, лише тисне нас смертний
376] Ворог; у нас стільки само і рук, як у них, і відваги.
377] Засувом нас величезним морська зачинила пучина,
378] Й сушею ніяк тікать,— чи шукати нам моря і Трої?»
379] Мовивши це, у ворожі він кинувсь ряди найгустіші.
380] Перший дорогу йому заступив злою долею гнаний
381] Лаг, що тягнув саме камінь важкий, а Паллант замахнувшись
382] Влучив, де ребра хребет на дві сторони ділить, і