малим ти, а лебедя пера шолом твій вкрашають[372].
188] (Скарга на тебе, Амуре, і знак це, хто був його батько).
189] Бо повідають, що з жалю за любим своїм Фаетоном
190] Кікн, під віттям тополь, у тіні тих сестер[373], свою пісню
191] Журну співав, так гамуючи тугу свою, і тим сиву
192] Старість на себе стягнув, м'яким прикриваючись пір'ям.
193] Землю лишив він і співом своїм до зірок досягає.
194] Син його й сина ровесники з флотом пливуть, підганяють
195] Веслами далі «Кентавра» [374] великого; той над водою
196] Високо йде, мов скала величезна, й загрожує хвилям,
197] Довгим скородячи кілем морську неозору пучину.
198] Там же і Окн із рідних країв свої вивів загони,—
199] Манто–віщунки то син від бога етруської річки.
200] Він тобі, Мантує, й мури, й ім'я дав, від матері взяте,
201] [375] Мантує, предками горда, та рід їх не всіх був однакий.
202] Троє племен тут, і в кожного племені предків чотири,
203] Мантуя — всім голова, а сила їх вийшла з етрусків.
204] З міста цього їх п'ятсот Мезенцій на себе стягає.
205] «Мінцій»[376] привіз їх на море вороже на сосні, в зелену
206] Тирсу одягнений батьком Бенаком. Авлест із розгоном
207] Їде і сотнею весел по хвилях завзято вдаряє,
208] Аж в мармурове запінилось плесо. Везе його морем
209] Велет жахливий «Трітон»[377] і мушлею сині лякає
210] Хвилі. У нього згори — людське аж до пояса тіло
211] Із кострубатим чолом, а від пояса схожий на рибу.
212] Спінена хвиля шумить попід груди того напівзвіра.
213] Скільки добірних героїв ішли на підмогу до Трої
214] Й на тридцяти кораблях лан солоний скородили міддю!
215] День уже небо покинув, на повозі варти нічної
216] Феба ласкава середину неба тоді проїздила.
217] Батько Еней — бо для тіла журба не дає відпочинку —
218] І при кермі сам сидить, і вітрилами вправно керує.
219] Аж в половині дороги його зустрічає громада
220] Подруг його — це німфи були, що їм мати Кібела
221] Німфами стати із суден, богинями моря, звеліла.
222] З ним ізрівнявшися, різали хвилі вони, а було їх
223] Стільки, як мідних раніше при березі суден стояло.
224] Здалеку всі упізнали царя й хороводом вітають.
225] Кімодокея між них, над усіх красномовніша, плине
226] Поруч, правицею спершись на край корабля, аж над воду
227] Плечі знялися, а лівою тихо по хвилях веслує.
228] Й так промовляє до нього, а він же нічого й не відав:
229] «Божий потомку Енею, не спиш ти? Не спи і вітрилам
230] Линви спускай. Ми є сосни з верхів'їв священної Іди;
231] Німфами моря тепер і флотом для тебе ми стали.
232] Як віроломний рутулець хотів нас, розбивши залізом,
233] З димом пустити, тоді проти волі ми прив'язь зірвали
234] І за тобою шугаєм по морю. Та, зглянувшись, мати[378]
235] Вигляд оцей нам дала і звеліла
