богинями бути
236] Й жити під хвилями. Син твій Асканій обложений в шанцях,
237] Замкнений в мурах, навколо ж запалені Марсом латини
238] Стрілами сиплють на нього. На місці належному станув
239] Вершник з Аркадії, разом із ним і хоробрі етруски.
240] Намір є в Турна твердий — їм кіннотою шлях перетяти,
241] Щоб не з'єдналися з табором. Встань, і як блисне Аврора,
242] Клич до зброї загони і першим бери непоборний
243] Щит, що, оздобивши золотом, дав тобі сам Огневладний[379].
244] Завтрашній день, коли віриш, що мовлю я це не на вітер,
245] Гори побачать рутулів, в різні безпощадній убитих».
246] Мовила так і, прощаючись, рухом своєї правиці
247] Вміло штовхнула судно, і воно полетіло по хвилях
248] Швидше за спис і бистріш од стріли, що рівняється з вітром.
249] Інші помчали за ним. Остовпів з того дива троянець
250] Анхісіад, але моці йому додало це пророцтво
251] І, подивившись на небо, він коротко так помолився:
252] «Мати Ідайська богів, милосердна, ти маєш в опіці
253] Діндім, твердині із баштами й левів, запряжених в парі.
254] Провідником моїм будь і швидше справди віщування
255] І до фрігійців, богине, прийди у щасливу годину».
256] Так він сказав. А день, обернувшись тим часом довкола,
257] В повному світлі надходив і ніч одігнав уже з неба.
258] Спершу він друзям звелів, щоб кожен ставав під свій прапор,
259] Пильно оглянувши зброю свою й був до бою готовий.
260] Сам же він тевкрів уже і цілий свій табір оглянув,
261] Ставши вгорі на кормі. Як в лівиці підняв він блискучий
262] Щит свій, то оклик дарданців до неба із мурів полинув.
263] Гнів розбудила надія нова, й почали всі стріляти.
264] Так журавлі з–над Стрімону ознаки дають, як під чорні
265] Хмари в повітрі пливуть серед шуму й, від злих буревіїв
266] Втікши південних, щасливо курличуть. Та дивним здавалось
267] Все те й цареві рутулів, також і вождям авзонійським,
268] Поки човнів не уздріли, скерованих до узбережжя,
269] І широчині морської, всієї укритої флотом.
270] На голові його сяє шолом, і гребінь промінням
271] Грає; поверхня щита, вся із золота, сипле вогнями.
272] Так, як прозорої ночі комети криваві жахливим
273] Пурпуром блиснуть чи Сіріус сяйвом ясним запалає,
274] Той, що засуху несе і пошесті людям нещасним,
275] Зійде — і світлом зловісним все небо у смуток огорне.
276] Турн, проте, наміру свого, відважний, ніяк не покинув —
277] Берег зайняти раніш і від суші прибулих прогнати.
278] Тих він запалює словом, а тих іще й лає до того ж:
279] «Маєте те, чого так ви бажали — рукопаш трощити;
280] Щастя воєнне в руках у героїв. Хай кожен згадає
281] Жінку свою і домівку; великих ви діл доконайте,
282] Батьківську славу піддержте. Самі ж ми до хвиль підбіжімо,
283] Поки ще роблять вони на березі перші непевні
284] Кроки. Відважним і щастя
