Енеїда

поховати

3] Друзів, і похорон цей його серце турбує, обіти

4] За перемогу богам він складає. Лише засвітало,

5] Він на вершині Кургана поставив великого дуба,

6] Гілля обтявши, і зброю ясну надіває на нього,

7] Із полководця Мезенція зняту: для тебе трофеї,

8] Боже великий війни. Закладає на нього він гребні,

9] Кров'ю обагрені, рештки списів його теж прикріпляє;

10] Панцир вдягає, двічі по шість раз у битвах пробитий;

11] Зліва прив'язує щит мідяний, через шию завісив

12] Меч, весь у кості слоновій. І так тріумфуючих друзів

13] (Бо оточила його вся громада вождів) закликає:

14] «Зроблено діло велике, герої,— геть всяку тривогу,

15] Що буде далі. Ось зброя із владаря гордого знята,

16] Жертва первинна: таким–бо із рук моїх вийшов Мезенцій.

17] Нині нам шлях до царя вже й до міста Латина відкрито.

18] Зброю готуйте в душі, провадьте війну у надії,

19] Щоб, як богове нам знак подадуть, всім під прапором стати

20] Й з табору вивести молодь, не гаялись би у безрадді,

21] Не заважав би вам страх і не стримував вашу рішучість.

22] Товаришів своїх мертві тіла у землі поховаймо,—

23] Це їм єдина пошана усім в глибині Ахеронту.

24] Йдіть же,— сказав він,— і в душі славетні, що цю батьківщину

25] Кров'ю для нас породили, останньою данню вшануйте;

26] Й передусім у скорботне Евандрове місто пошлімо

27] Тіло Палланта того, що доблесті повного нині

28] Чорна забрала година й в могилі сумній оселила».

29] Так промовляє крізь сльози й звертає ходу до порогів,

30] Де сторожив покладене тіло Палланта бездушне

31] Віком старий вже Акойт, що в Евандра, героя з Паррази,

32] Був зброєносцем колись, а тепер, у нещасну годину,

33] З журним чуттям проводжати свойого ішов вихованця.

34] Челядь уся і троянці юрбою його оточили

35] І іліади смутні, розпустивши за звичаєм коси.

36] Тільки Еней увійшов у кімнату високу, як зразу ж

37] Лемент зняли аж до неба вони, б'ючи себе в груди.

38] Сповнилась тугою царська оселя й плачем жалісливим.

39] Щойно побачив Еней Палланта лице сніжно– біле

40] И голову, сперту на постіль, і в грудях юнацьких широку

41] Рану від вістря списа італійського, ринули в нього

42] Сльози, й він мовив: «Юначе сердешний, то доля, всміхнувшись

43] Щастям мені, не дала, щоб ти царство моє хоч побачив,

44] Щоб переможцем поїхав до отчого дому. Не ці– бо

45] Я обіцянки про тебе Евандрові дав на відході,

46] Батьку твоєму, коли він, обнявши мене, у ці землі

47] Слав будувати велику державу і згадував чуйність

48] В страху за тебе, що ворог — нещадний, що бій із цим плем'ям

49] Буде завзятий. Тепер він у марній надії обіти,

50] Може, складає богам і множить на вівтарі жертви.

51] Ми ж юнакові померлому, що вже нічого не