винен
52] Владі небесній[395], у смутку пусту цю складаємо шану.
53] Батьку нещасний, побачиш ти похорон сина жорстокий!
54] Ось виглядатиме як наш отой поворот тріумфальний,
55] Що ти на нього чекав! Ось великі мої сподівання!
56] Та не побачиш, Евандре, щоб втік він у ранах ганебних,
57] Не зажадаєш жорстокої кари, бо син врятувався.
58] Горе мені! Скільки тратиш, Авзоніє, й ти, мій Іуле!»
59] Так він, заплакавши, тіло нещасне наказує взяти,
60] Й тисячу вибрав героїв найкращих із цілого війська,
61] Щоб віддали у поході останню пошану і сльози
62] Батькові щоб вшанували; це марна утіха в великім
63] Смутку, але нещасливому батьку належна. Одні з них
64] Швидко плетінку плетуть, м'які улаштовують мари,
65] З пруття гнучкого сплітаючи їх і дубового віття,
66] Й підняте високо вгору гілками отінюють ложе,
67] Й тут же, на зіллям укритій постелі, померле юнацьке
68] Тіло кладуть обережно, як квітку, що зірвуть дівочі
69] Пальці — чи ніжну фіалку, чи цвіт гіацинту, що клонить
70] Голову й ще ані блиску не втратив, ні свіжості навіть,
71] Мати ж земля вже ні сили йому не дає, ні поживи.
72] Виніс дві шати Еней, і злотом, і пурпуром шиті;
73] Ті, що, радіючи з праці своєї, Дідона сідонська
74] За давнини ще колишньої власними ткала руками
75] І золотими нитками для нього мережала ніжно.
76] З них він в одну юнака одягнув, так останню пошану
77] Віддаючи йому в смутку, а кучері в другу окутав,
78] Маючи все це спалити. Крім цього, багаті трофеї
79] Битви лаврентської взявши, везти ту наказує здобич
80] В довгому ряді. Додав і ті коні, і зброю, що взяв їх
81] В ворога він у бою. Каже, руки на плечах зв'язати
82] Тим, що їх в жертву для тіней приносити мали і крові
83] З них наточити, щоб нею багаття скропити. Вождям же
84] Каже обрубки нести, одягнені в зброю ворожу
85] З записом, хто з ворогів мав цю зброю. Ведуть і Акойта:
86] Йде, безталанний, похилений віком, і б'є кулаками
87] В груди, а нігтями вид свій потворить; валяється долі,
88] Впавши всім тілом на землю. А слідом ведуть колісниці,
89] Кров'ю рутульською густо облиті. І тут же, за ними,
90] Кінь бойовий виступає, Етон, без свого обладунку,
91] Й котяться краплями сльози у нього. Несуть у поході
92] Спис і шолом, а іншу всю зброю взяв Турн– переможець.
93] Далі йде військо сумне — і тевкри, й тірренці, й аркадці,
94] Зброю спустивши додолу[396]. Коли цей похід товариства
95] Далі пішов, то Еней зупинився й, зітхнувши, промовив:
96] «Звідси на інші нас сльози ті самі грізні закликають[397]
97] Судьби війни,— витай повік–віки, великий Палланте,
98] Друже, навіки прощай!» І більш не сказавши ні слова,
99] Він вирушає й до мурів високих, у табір, відходить.
