заснував Аргіріпу й ім'я свого племені дав їй.
248] В дім увійшовши й одержавши дозвіл, дари піднесли ми,
249] Наше ім'я й батьківщину назвавши, ми їм розказали,
250] Хто затіває війну і що привело нас у Арпи.
251] Він, це почувши, з таким до нас словом звернувся ласкавим:
252] «О, ви щасливі народи, із царства Сатурна, авзонці
253] Древні, яка–бо недоля спокійних там вас непокоїть
254] І починати вам каже війну цю непевну? Усі ми,
255] З тих, що залізом троянську країну ущент сплюндрували.
256] Що під високими мурами стерпіли ми — я лишаю,
257] И тих, що у хвилі прийняв Сімоент, бо по цілому світі
258] Терпимо кари страшні ми за злочини наші колишні.
259] Навіть Пріам міг заплакати б нині над нами. Це знає
260] Зірка Мінерви зловісна, і скелі евбейські[407] , і месник
261] Сам Кафарей. Ми з походу того розійшлись в різні боки.
262] Вийшов Атрід Менелай до стовпів непорушних Протея[408].
263] Бачив етнейських циклопів Улісс. Я не згадую тут вже
264] Неоптолемове царство, ні вогнище, знищене в домі
265] Ідоменея, ні локрів[409] на березі Лівії. Навіть
266] Сам цар мікенський, володар могутніх ахеїв, загинув
267] Зараз, як тільки вернувся, з рук жінки–потвори, чигав–бо
268] Азії всеї звитяжця там чужоложник. До рідних
269] Вівтарів заздрість богів і мені не дала повернутись,
270] Милу дружину і свій Калідон побачить прекрасний.
271] Й досі з'являються дива жахливі — летять, мов на крилах,
272] Втрачені друзі і птицями понад річками ширяють [410]
273] (Друзям яка–бо то кара жорстока!) і скелі скиглінням
274] Жалібним сповнюють. Я цього міг сподіватись відтоді,
275] Як на небесні тіла у безглузді своєму залізом
276] Сам нападав і поранив правицю Венери[411] . Тому–то
277] Не намовляйте мене до такої війни; після згуби
278] Трої ніяких боїв із тевкрами в мене не буде,
279] Бо пам'ятаю ще давні нещастя, й ця згадка не мила.
280] Ті подарунки, що з рідного краю сюди принесли ви,
281] Всі передайте Енеєві. Ми око в око стояли
282] В грізнім бою і поміряли сили. Повірте тому ви,
283] Що я досвідчивсь, як б'є у щити він, з якою страшною
284] Силою вихру він кидає списом. Таких би ще двоє
285] Іди земля[412] породила мужів, то пішов би війною
286] Сам на міста інахійські[413] дардан [414], і греки ридали б,
287] Смутком–бо доля б для них обернулась. Бо як під твердими
288] Мурами Трої не все було гладко, то це учинила
289] Мужність Енея і Гектора, що затяглася так дуже
290] Еллінська та перемога й прийшла на десятому році.
291] Знані обидва вони і з відваги, і зброєю славні,
292] Цей же сильніший побожністю. Отже, союз укладайте,
293] Як тільки можна, і збройно не важтесь виходить на зброю».
294] Відповідь чуєш царя того ти, наймиліший мій царю,
295] І його думку почув ти про цю завірюху воєнну».
