доблесть».
445] Так–то вони в час непевний держави на раді змагались.
446] Військо тим часом Еней із табору вивів до бою.
447] Аж надбігає до царського дому вістун, і велику
448] Він спричинив метушню і страху нагнав на все місто.
449] Бо сповістив він, що лавами тевкри надходять від Тібру,
450] З ними й тірренські полки виступають на ратному полі.
451] Переполох–бо упав на народ, і серця схвилювались,
452] Гнівом завзятим вони спалахнули; в гарячці й тривозі
453] Зброї жадають, юнацтво лиш «зброї!» кричить, та старіші
454] Сльози ковтають у смутку, але зволікають. А галас
455] З різних розбіжних думок, наростаючи, неба сягає.
456] Так, наче десь у гаю позліталися зграями птахи,
457] Або на рибою повних затонах Падузи курличе
458] Лебедів стадо захриплих. «Тепер, громадяни,— промовив
459] Турн, уловивши хвилину,— ви радьте, тут сидячи, раду
460] Й мир вихваляйте собі, а військо вороже нестримно
461] Рине на нашу державу». Ні слова не вимовив більше,
462] Швидко схопився й з високої вибіг оселі. «Волузе,—
463] Крикнув,— озброїтись вольсків загонам звели і рутулів
464] Вишикуй в лави. Ви ж разом, Мессапе і Корасе з братом,
465] Порозставляйте у полі широкому збройну кінноту.
466] Інші підходи до міста нехай укріпляють і вежі
467] Міцно обсадять, а решта у бій, як скажу я, за мною».
468] Зразу ж на мури усі подались і по місту розбіглись.
469] Збори і думи великі сам батько Латин залишає
470] І відкладає їх, ця–бо пригода сумна його з шляху
471] Збила. І сам він себе винуватить найбільше у тому,
472] Що не прийняв добровільно дарданця Енея і зятя
473] Місту не дав. Рови перед брамами ті вже копають,
474] Інші каміння і палі везуть. До кривавого бою
475] Знак дає грізна сурма. Усі мури вінцем обсадили
476] Хлопці й жіноцтво, бо крайня потреба усіх закликає.
477] Тут же й до храму Паллади на замок високий цариця
478] Іде з дарами, а з нею велика громада жіноча.
479] Поруч із нею Лавінія–діва, ота, що за неї
480] Стільки нещастя, і очі прекрасні свої опустила.
481] Слідом ідуть матері і сповнюють ладану димом
482] Храм весь, стають на порозі високім і тужні благання
483] Шлють до богині: «Могутня владичице збройна, богине
484] Воєн, Трітоніє–діво, своєю рукою приборкай
485] Зброю фрігійця–грабіжника, кинь його в порох обличчям
486] І умертви під високими брамами нашого міста».
487] Турн же, весь сповнений люті, до бою в той час готувався:
488] Панцир на себе надів і з червоної міді лускою
489] Їжився грізно, литки в наголінники з золота зброїв.
490] Не ослонив ще обличчя, та вже причепив він до боку
491] Меч свій, і, сяючи золотом, біг із високого замку,
492] Й серцем радів, і вбивав ворогів у своїх він надіях.
493] Наче той кінь, що від ясел зірвався з припону й
