троянець,
592] Чи італієць, хто тіло поранити смів би священне.
593] Потім нещасної прах, її зброю, не боєм здобуту,
594] В хмару сповивши, візьму, щоб у рідній землі поховати».
595] Мовила так, а та, пролітаючи легким повітрям,
596] З шумом полинула, й чорная буря її огорнула.
597] В час той троянський загін вже до мурів підходив,
598] І всі етруські вожді, і вершники всі йшли рядами,
599] Турма[422] за турмою. Коні іржуть на широкому полі,
600] В чвалі копитами дзвонять, туди і сюди завертають,
601] З віжок натягнутих вирватись хочуть; а ниви, де глянеш,
602] Їжаться вістрями ратищ залізних, аж в небо йде сяйво.
603] В поле виходять на прю з ворогами Мессап і латинці
604] Бистрі, і брат його Корас, і воїнство діви Камілли,
605] Зброю вперед виставляють, напруживши дужі правиці,
606] Вістрями грізно розмахують, все гарячіші лунають
607] Крики мужів, що битися вийшли, і коней іржання.
608] А як загони наблизились, щоб долітала їх зброя,
609] Стримались трохи обидва ряди. Тоді раптом зірвались
610] З криком, і коням шаліючим ще піддають заповзяття.
611] І звідусіль викидають списи, і так густо, неначе
612] Сніг повалив, аж хмарою небо закрили. Найперші
613] Змірялись в битві списами Тіррен із палким Аконтеєм,—
614] З гуком великим загибель несуть один одному коні
615] Груди грудьми розтрощили. З сідла Аконтей вилітає
616] Так, мовби громом убитий, або якби з пращі хто стрельнув;
617] Гримнув далеко, й душа у повітрі розтала. Відразу
618] Лави схитнулись, тікають латинці, щити обертають,
619] Коней до міста женуть. Троянці їх гонять, і перший
620] Турми Азілас веде. Вже до брам наближались, як знову
621] Крик піднімають латинці, і коні слухняні звертають.
622] Ці утікають тепер, ослаблені віжки пустивши,
623] Так, наче хвилі мінливі, що з глибу морського наринуть
624] І по землі розіллються й вода понад скелі сягає,
625] Піняться й весь заливають найдальший пісок прибережний;
626] Потім назад вони котяться й знову, кипучі, із шумом
627] З скель опадають і, берег слизький залишивши, спливають.
628] Двічі етруски відважні гонили рутулів під мури,
629] Двічі тікали відбиті, назад оглядались і спини
630] Від ворогів заслоняли щитами. Коли уже втретє
631] Бій почали, то зчепилися цілими лавами й стали
632] Муж проти мужа,— зчинилася січа, й поранених зойки
633] Множились, трупи і зброя в кривавих потоках спливали,
634] Перемішались із людськими трупами гинучі коні.
635] Бій розгорявся. Не зваживсь, проте, Орсілох на самого
636] Ремула зблизька напасти, тож кидає спис у коня він —
637] Вістря під вухом застрягло. З удару цього аж шаліє
638] Звір гучноногий, і диба стає, і, не стерпівши болю,
639] Груди підносить, копитами високо б'є у повітрі.
640] Скинений воїн скотився на землю. Катілл же
