материнське,
543] Злегка лише із Касмілли змінивши його на Каміллу.
544] Тож, пригорнувши її до грудей, він блукав по верхів'ях
545] І непрохідних лісах. Але й там долітали до нього
546] Стріли жорстокі і вольсків ватаги його настигали.
547] Тут йому шлях перетяв Амасен в його втечі, піднявши
548] Спінені води свої до верха берегів, бо прорвалась
549] Злива така з хмаролому. Він тут переправитись хоче,
550] Та зупиняє його немовлятко і острах за нього.
551] Довго роздумував він, поки вирішив так учинити:
552] Воїн тримав цей, до речі, в руці своїй спис величезний;
553] Був це осмалений чисто дубок сукуватий, до нього
554] Він посередині саме прив'язує доню, оплівши
555] Ликом і корком лісним. Спис рукою він дужою важить
556] І до небес посилає благання: «Ласкава Латонська
557] Діво, опіко лісів, я, сам батько, її на послугу
558] Передаю тобі. Зброю твою ухопивши, уперше
559] Помочі просить вона в цій від ворога втечі повітрям.
560] Діво божиста, благаю, візьми собі в дар те, що зараз
561] Передаю я непевному вітрові». Мовив це й кинув
562] Спис, розмахнувшись плечем. В шумі вод на свистячому списі
563] Понад рвучкою рікою летить бідолашна Камілла.
564] Миттю Метаб, якого вже близько юрба настигала,
565] Хвилям себе віддає й вихоплює спис із дівчатком
566] Із мурави, й переможно він Трівії дар цей підносить.
567] Не прийняло його місто ніяке ні в мури, ні в житло, —
568] И сам він із дикості рук своїх не простягнув би ніколи;
569] В горах безлюдних життям пастухів увесь вік свій прожив він.
570] Тут, між тернових кущів і звірини, вуховував доню —
571] Все молоком годував її, що у кобили із стада
572] З вимені в ніжні уста їй доїв. А скоро лиш перші
573] Кроки ступати дитя почало, то ручки маленькі
574] Списом він гострим озброїв і стріли, і лук перевісив
575] Через плече їй, маленькій; і замість злота в косі, й замість
576] Довгої палли[421], на тілі звисала у неї, на спині,
577] Від голови її, шкура тигриці. Вже ручкою вміло
578] Кидала стріли дитячі й довкола голівки крутила
579] Пращу на ремені звитім; уже й журавля убивала,
580] Що прилетів з–над Стрімону, чи білого лебедя часом.
581] Вже матерів з міст тірренських багато бажали даремно
582] Взяти її за невістку. Вона ж лиш Діану та зброю
583] І непорушну невинність дівочу кохає. Бодай би
584] Шалом війни не палала ніколи вона і ніколи
585] Не забажала боротись із тевкрами! Нині одною,
586] Певно, із подруг була б моїх милих. Та годі, як доля
587] Так напосілась на неї, то злинь же, о німфо, із неба
588] І завітай до латинського краю, де битву скорботну
589] Під нещасливою зводять зорею. Візьми це від мене,
590] З сагайдака вийми мстиву стрілу, нехай кров'ю обмиє
591] Гріх свій цією стрілою, хто б то не був, чи
