дістався,
494] Врешті, на волю й, хазяїном ставши широкого поля,
495] На пасовища біжить, де кобил табуни випасають,
496] Або на річку знайому, де завжди привик він купатись,
497] Високо шию несе, і брикає, й ірже у своєму
498] Буйстві, а гриву по шиї, по грудях вітрець розвіває.
499] Тут проти нього з загоном із вольсків виходить Камілла.
500] Скочила з свого коня коло самої брами цариця.
501] Полк весь за нею те саме вчинив — всі стрибнули на землю
502] З коней своїх. І каже вона: «Якщо може по праву,
503] Турне, відвага собі довіряти, то я обіцяю
504] Проти загонів Енея і проти кінноти тірренців
505] Стати до бою сама. Дозволь мені першій зазнати
506] Всіх на собі небезпек бойових, а ти й піхотинці
507] Станьте під містом і мурів пильнуйте». А Турн, утопивши
508] Очі у грізну цю дівчину, в відповідь так промовляє:
509] «Діво, Італії славо, яку тобі дяку повинен
510] Скласти я словом і ділом? Та нині, коли своїм духом
511] Ти все на світі долаєш, діли вже й труди всі зі мною.
512] Якщо правдиві чутки і вивідачі вірно доносять,
513] Вислав злостивий Еней уперед легкозбройну кінноту,
514] Щоб чатувала на полі, а сам по стрімких, недоступних
515] Пнеться верхах і підходить під місто. Ось тут приготую
516] Засідку я — над стрімкою стежиною в лісі засяду
517] З військом в яру, де зійшлися дороги, а ти тоді стрінеш
518] Зброєю військо тірренське. З тобою також і завзятий
519] Буде Мессап, і латинські загони, й ряди тібуртинські,
520] Провід над ними всіма ти обіймеш». Ось так промовляє
521] Він, і Мессапа, й вождів союзних такими ж словами
522] Кличе до бою, й на ворога сам вирушає. Крутий там
523] Яр є, придатний на засідку й підступ воєнний, обабіч
524] Темна гущавина берег укрила; туди пробігає
525] Стежка вузенька, й вузькі лиш ізвори туди досягають,—
526] Доступ тяжкий туди. Тут, над цим яром, немовби на чатах
527] Аж на вершечку самому гори, є незнана рівнина —
528] Схови безпечні, чи хочеш ти справа, чи зліва вступити
529] В битву, чи скелі великі котить, якщо з гір наступати.
530] Юний герой наш сюди по знайомих дорогах подався
531] Й місце зайняв те, і тут він засів у лісах непривітних.
532] В небі тим часом Латонія подругу кличе до себе,
533] Опію бистру, одну із дівчат свого кола святого,
534] Й сумно до неї такими говорить словами: «Дівчино,
535] Ось на криваву війну йде Камілла і марно на себе
536] Зброю мою одягає, для мене з усіх наймиліша,
537] Не відтепер–бо так ніжно її полюбила Діана,
538] І не відразу любов їй солодка зворушила душу.
539] В час, коли силою був Метаб із держави Пріверна
540] Прогнаний — бо зненавиділи люди,— коли утікав він
541] З міста старого, то в січі воєнній в далеке вигнання
542] Виніс він доньку маленьку і дав їй ім'я