395] Зброї з аркадців ізнято. Мене не таким–бо пізнали
396] Бітій і Пандар великий, та й ті, яких безліч послав я
397] В Тартар, за день на валах перемігши і мурах ворожих.
398] Нам порятунку немає в війні,— так дарданцям, безумче,
399] Й власній кишені співай. І не гайся, поширюй безмежний
400] Пострах і силу вихвалюй народу, побитого двічі[418],
401] Силу ж латинську принижуй. Тремтять уже перед фрігійським
402] Військом князі мірмідонські, Тідід і Ахілл ларіссейський;
403] Річка Авфід завернула від Адріатичного моря[419].
404] Навіть, як каже він вам, що ніби моєї боїться
405] Напасті, то по–мистецьки своє проти мене злочинне
406] Обвинувачення це лиш загострює він своїм страхом.
407] Ти ж не лякайся! Така, як у тебе, душа не загине
408] Від оцієї правиці, хай буде з тобою й в твоєму
409] Серці лишиться. Батьку, звертаюсь до тебе й прошу я
410] Отчих порад. Як ніякої ти вже надії на наше
411] Військо покласти не можеш і наша невдача єдина
412] Знищила нас уже зовсім, якщо уже більше ніколи
413] Щастя не зміниться наше, то миру благаймо і руки
414] Немічні наші до них простягнімо. Хоч той лише в мене —
415] Тільки, щоб доблесті всім нам вернулось хоч трохи старої! —
416] Той лиш в своїх починаннях щасливий і духом великий,
417] Хто накладе головою і землю почне уже гризти,
418] Ніж на таке щось дивитися мав би. Однак, якщо наша
419] Сила й юнацтво ще цілі і йдуть на підмогу народи
420] Нам і міста італійські, й троянцям їх слава коштує
421] Крові багато (й у них свої трупи, й по них пролетіла
422] Буря), то чом на початку самого ганебно здаємось?
423] Чом ще не грала сурма, а в нас серце холоне? Багато
424] Час і мінливого віку труди нам на краще змінили.
425] Поперемінно уже з багатьох, і не раз, глузувала
426] Гірко з нас доля, то знов на тривких відновляла основах.
427] В поміч не прийдуть Етол нам і Арпи[420] : Мессап з нами буде,
428] Лишиться з нами Толумній щасливий, зостануться й інші
429] Всі ті вожді, що їх стільки народів послало, велика
430] Слава зустріне і тих, кого ми зібрали в латинськім
431] Краю із піль Лаврентійських. І славна Камілла із вольсків
432] Кінні полки нам веде та міддю квітучі загони.
433] Що ж, коли тевкри мене лиш на бій викликають, і вам це
434] Теж до вподоби, й один я стою на заваді загальній
435] Справі,— то з рук цих звитяга з відразою ще не тікала,
436] Так, щоб тепер при такій величезній надії від чогось
437] Я відмовлявся. На бій я відважуся, хоч би й Ахілла
438] Він перевищив великого й зброю хоч мав би він рівну
439] Зброї, що руки Вулкана кували. Складаю в обіті
440] Вам свою душу й Латинові, тестю, я, Турн, що нікому
441] З давніх героїв в хоробрості не уступлю я. «Тебе лиш
442] Кличе самого до бою Еней»: я бажаю, щоб кликав;
443] Дранк і смертю не змиє провини, як гнів є тут божий,
444] Слави також не здобуде, якщо тут є слава і