296] Ледве посли це сказали, як з уст неспокійних авзонців
297] Гомін пройшов невиразний,— як скелі задержать бурхливі
298] Води, так в гаті глибокій клекоче, й при греблі сусідній
299] Берег гримить, б'ють то хвилі гучні. Як лиш трохи серця їх
300] Угамувались і, врешті, примовкли уста їх тривожні,
301] Цар їх богам помолився, а потім з високого трону
302] Так починає: «Латинці, волів би я, й краще було б це,
303] Щоб про найвищі державні діла ми раніш зговорились,
304] Щоб не скликати нараду в той час, коли ворог під містом.
305] Ми нерозважно війну ведемо, громадяни, із родом
306] Непереможних богів, їх ніякі бої не жахають,
307] Навіть побиті не кидають зброї вони. Якщо мали
308] Ви ще надію на поміч етольську[415], покиньте сьогодні,
309] Кожен надію хай має в собі, а яка вона марна,
310] Кожен це бачить. Коли усе інше загальна руїна
311] Ця зруйнувала,— перед очима то вашими, все це
312] В вас під руками. Я не виную нікого, бо скільки
313] Вдіяти мужність могла, ми усе те зробили, народ наш
314] Бився що сил тільки стало. Тепер вам з'ясую неясне
315] І розкажу кількома вам словами,— послухайте пильно:
316] Є в мене поле старе, межує воно із рікою
317] Туською[416], аж до Сіканів на захід сягає. Аврунки
318] Сіють на ньому й рутули і орють горби каменисті
319] Плугом, а де найтвердіша земля, там стада випасають.
320] Смуга та вся і соснові на горах ліси нехай будуть
321] Приязні даром для тевкрів, і рівні закони союзу
322] Установімо, й до влади в державі їх теж допустімо.
323] Хай тут осядуть, як їм до вподоби, хай місто збудують.
324] Як забажають шукати десь іншого краю й народу
325] Й можуть покинути край наш, то двадцять їм суден збудуймо
326] Із італійського лісу (як більше їм треба, то й більше);
327] Коло води все потрібне вже є, хай самі визначають,
328] Скільки й які мають бути ці судна, ми ж мідь і приладдя
329] Даймо і руки робочі. Крім того, щоб їм передати
330] Це наше слово і дружній союз нам із ними укласти,
331] Сотня латинських послів нехай їде із роду значного
332] З віттями миру в руках, і нехай вони щедрі дарунки
333] Візьмуть з собою — і злота, й слонової кості таланти,
334] Царський трон і трабею — державні клейноди. Ви спільну
335] Раду тут радьте, в тяжкій оцій скруті шукайте поради».
336] Встав тоді Дранк, ворог Турнові давній, бо Турнова слава
337] Заздрощі в нього будила і в очі колола болюче.
338] Знатний він був багатій, також на язик він був гострий,
339] Менше гарячий до бою; порожнім не був він на раді
340] Балакуном, зате ж і вигадником смути був сильним.
341] Славне походження матері рід його гордим робило,
342] Батьків неясний був рід. Тож встає і такими словами
343] Гнів він роз'ятрює й множить: «Ох, добрий наш царю, ти радиш
344] Речі нікому не тайні, й без наших підтверджень, всі скажуть,
345] Що їм відомо й чого вимагатиме щастя народу,—
