приносять.
199] Дивляться пильно, як друзів тіла по усім узбережжі
200] Жарко горять, і сторожать їх, поки усе спопеліє,
201] Й від півзотлілих багать їх не можна було відірвати,
202] Доки ясними зірками ніч вогка все небо не вкрила.
203] Тож і сердешні латинці по той бік багаття численні
204] Ставлять і трупи полеглі почасти на місці хоронять,
205] Інших багато в сусідні відвозять оселі; й такі є,
206] Що відсилають до міста. А решту полеглих в безладній
207] Січі, великі їх стоси, не лічать і не розрізняють —
208] Палять їх спільно. Довкола великі поля засвітили
209] Густо вогнями, один перед одним. Вже сонце утретє
210] Темряву з неба прогнало холодну, коли вони в смутку
211] Попіл глибокий згортали, виймали розсипані кості
212] З вогнища й теплу ще землю на них тягарем накидали.
213] Зойки тоді почались, і волання великого жалю
214] Чулися скрізь голосні у оселях і в місті Латина,
215] Вельмибагатого владаря. І матері тут скорботні,
216] І невістки безталанні, і сестри, журбою повиті,
217] Й сироти бідні війну проклинають і сватання Турна
218] І вимагають, щоб сам добивався мечем, якщо прагне
219] Влади в Італії, хоче для себе найвищої шани.
220] Гнів ще роз'ятрює Дранк тут суворий і всіх запевняє,
221] Що одного лише Турна тут кличуть до бою. Та досить
222] Є і противних також голосів, що обстоюють Турна.
223] Захистом служить йому і велике царицине ймення [403],
224] Слава здобутих трофеїв героя підтримує сильно.
225] В цім неспокою, коли розгорівся вже розрух найдужче,
226] Ще невеселу й посли приносять до того новину
227] З міста великого[404], від Діомеда, що їм ні до чого
228] Не придалися усі надзвичайні труди і видатки,
229] Ні золотії дарунки, ні просьби великі; належить
230] Інших підмог для латинців шукати; як ні, то старатись
231] Мир укладати з троянським царем. Цар Латин у зневіру
232] Сам упадає і в смуток великий. Те, що Енея
233] Воля богів супроводить, це ясно із божого гніву,
234] Й свіжі могили усім це доводять. Тож раду
235] Він у покоях високих збирає велику, наказом
236] Кличе старшину свою найзнатнішу. Вони наїжджають,
237] Геть укривають шляхи й прибувають у царську оселю.
238] А поміж ними Латин засідає, і віком найстарший,
239] Й владою вищий за всіх. Веселість з чола його зникла.
240] Каже послам тоді, що прибули із етольського міста[405],
241] 3 чим ті прийшли, щоб по черзі усе, як було, розказали.
242] Всі тоді змовкли, і Венул[406] слухняно почав говорити:
243] «Бачили ми, громадяни, царя Діомеда й аргівський
244] Табір, пройшли увесь шлях і пригоди усі подолали.
245] Тої торкнулись руки, якою зруйнована Троя.
246] В землях япігів, що їх переміг у підгір'ї Таргану,
247] Він
