346] Мовити ж вголос не сміють. Хай вільно дозволить сказати
347] Й гордість відкине свою той, за котрого вдачу погану
348] Й провід нещасний (скажу, хоч грозив би мечем мені й смертю)
349] Стільки упало вже славних вождів і все місто ми бачим
350] В смутку тяжкому. А він нападає на табір троянський,
351] Сам же тікати ладен, тільки зброєю небо лякає.
352] Дар же один до дарів, що велиш ти послати дарданцям,
353] Зволь лиш один ще додати, наш царю найкращий,— хай в цьому
354] Тиск анічий не здолає тебе,— ти віддай свою доню
355] Гідному зятеві, батьку, до шлюбу достойного, й мир цей
356] Вічним союзом скріпи. А коли нам і серце, і розум
357] Страх перед ним огортає, у нього самого просімо
358] Ласки, його заклинаймо[417]: хай право належне цареві
359] І батьківщині відступить. Чому громадян безталанних
360] Стільки разів в небезпеку таку очевидну штовхати?
361] З тебе ці Лація біди початок взяли, ти причина
362] Всіх їх. Рятунку немає в війні. Всі благаємо, Турне,
363] Миру від тебе і ще запоруки, що буде тривкий він.
364] Перший я той, що ти ворогом звеш (не перечу, зови так),
365] Дуже благаю тебе, ти над рідними май милосердя,
366] Гордість покинь, відійди, ти–бо прогнаний. Ми уже досить
367] Бачили смерті, спустошили наших полів ми багато.
368] Чи, коли слава твоя тебе кличе, як маєш відвагу
369] В серці настільки, як так тебе тягне це віно цареве,
370] Зважся, на ворога вийди, стань груди об груди до бою.
371] Видно, щоб міг із дочкою царевою Турн одружитись,
372] Маємо трупом поля засівати ми, душі нікчемні,
373] Що не заплачуть по нас, не схоронять в могилі. Як сили
374] Є в тебе трохи, якщо по батьках залишилось відваги,
375] Глянь тому в очі, хто кличе тебе».
376] Аж загорівся на мову цю Турн невгамовний. Зітхнувши
377] Тяжко, із дна свого серця добув він слова ці: «Гей, Дранку,
378] Слів не бракує тобі, коли рук війна потребує,
379] Чи коли кличуть на раду старшину — приходиш ти перший.
380] Та непотрібно тут залу нарад заповняти словами;
381] Їх в тебе досить, бо тут ти в безпеці, аж поки нас ділять
382] Мури від ворога, поки рови не наповнились кров'ю.
383] Отже, грими тут словами, як завжди, мене боягузом,
384] Дранку, зови,— коли стільки поклала рука твоя тевкрів,
385] Стільки трофеїв на вславлених ними полях залишив ти!
386] Те, що у силі явити хоробрість завзята, ти можеш
387] Спробувать сам, ворогів–бо далеко не треба шукати.
388] Наші облогою мури вони звідусіль оточили.
389] Йдімо ж на них! Ти боїшся? Невже–таки завжди у тебе
390] На язику вітряному лише буде Марс войовничий
391] І у рухливих ногах?
392] Прогнаний я? Поганче, хто прогнаним зможе по праву
393] Звати мене, як побачить, що Тібр троянською кров'ю
394] Піниться й рід весь Евандра із коренем знищено й стільки