рядами.
241] У лаврентійців, також і латинців міняється настрій.
242] Ті, що кінця сподівались війні і вбачали у тому
243] Свій порятунок, вже рвуться до бою, і прагнуть умову
244] Ту скасувати, і Турна недолі усі співчувають.
245] Ще додає їм щось більше Ютурна й з високого неба
246] Знак посилає, що жоден сильніше від нього не зрушив
247] Так італійських сердець і не звів їх оманним видінням:
248] Жовтий орел–бо Юпітера, в сонце рожеве злетівши,
249] Птиць надбережних зігнав цілу зграю, гучну і крилату.
250] Раптом спустився на хвилі, поганець, вхопивши у кігті
251] Лебедя дужого. Пильно зорять італійці: всі птахи
252] З криком вернулись з утечі — невидане диво! — й повітря
253] Крилами вщент затемнили, мов хмара, і ворога гонять,
254] Поки не здався він силі й, самим тягарем утомившись,
255] Випустив здобич із кігтів у річку і в хмарі сховався.
256] Гучно тоді всі рутули знак віщий вітають, до бою
257] Руки випрямлюють. Перший Толумній–авгур тоді мовив:
258] «Це було саме оте, чого часто в обітах просив я,
259] Це віщування приймаю, боги його нам посилають.
260] Тож під моїм усі проводом зброю беріте, нещасні,
261] Ви, яких зайда поганий війною лякає, як птахів
262] Тих слабосилих, і нищить насиллями вам узбережжя.
263] Скоро втече він на море глибоке і з вітром помчиться,
264] Станьте лиш ви однодушно у лави густі і цареві,
265] Взятому в вас, допомогу подайте». Слова ці сказавши,
266] Вибіг вперед він і списа з розгону на ворога кинув;
267] Свиснув той спис і в льоті розрізав повітря. Це сталось
268] Миттю; і миттю крик величезний зчинився, змішались
269] Всі їх ряди, всі серця запалилися в тім хвилюванні.
270] Спис той вдаряє туди, де навпроти у лавах ворожих
271] Дев'ять стояло братів, надзвичайно красивих; зродила
272] Вірна їх жінка єдина, тірренка, Гілліпу–аркадцю.
273] З них одному (це прегарний юнак був, у зброї блискучій)
274] Саме в тім місці, де золотом шитий вперізує ремінь,
275] Там, де під боком кінці два придержує пряжка, пробило
276] Ребра й на жовтий пісок повалило. Загін кинувсь братній,
277] Хлопці завзяті, розпалені жалем, схопили раптово
278] З піхов мечі, підіймають списи й вирушають наосліп.
279] З другого боку побігли ряди лаврентійські, а звідти
280] Ринуть троянці, мов повідь нестримна, а там агілліни,
281] З