громом союзи освячує, хай це почує.
201] Руку кладу на жертовник, боги і цей жар мені свідки,—
202] Зірвано мир і союз італійський не буде повіки.
203] Доля яка не була б, жодна сила не змінить моєї
204] Волі ніколи, хоча б затопило потопом всю землю,
205] Хоч провалилося б небо у Тартар. Так, як цей скіпетр,—
206] Він–бо, до речі, тримав своє берло в правиці,— ніколи
207] Віття зеленого з себе не пустить і тіні не кине
208] З часу, як в лісі від пня його стято і він під залізом,
209] Бідний, гілля — своїх рук — і листя — волосся — позбувся.
210] Деревом був він, а нині митцева рука його вбрала
211] В мідну оздобу й латинським батькам віддала, щоб носили».
212] Цими словами вони закріпляли свої договори,
213] Знаттю оточені. Стали тоді за обрядом тварини
214] Різать над жаром і нутрощі їм ще живим виривати,
215] І на жертовники ставили посуд, наповнений ними.
216] Все ж той двобій ще з початку здавався рутулам нерівним,
217] Тим–то чуттями всілякими їхні серця хвилювались;
218] Надто ж тепер, як побачили зблизька, що сили тут різні.
219] Страх цей підсилив і Турн, що вбік відійшов і смиренно
220] Шану віддав олтарю, свої очі додолу спустивши;
221] Щоки запалися в нього і постать юнацька ослабла.
222] Бачить Ютурна–сестра, що те хвилювання народу
223] Дужче росте, починає мінятись, і падає настрій,—
224] Втиснулась межи ряди, у середину, постать Камерта
225] Взявши на себе. Він з предків своїх був славетного роду,
226] Славен хоробрістю батька і сам у боях заповзятий.
227] Входить вона у середину, цілі своєї свідома,—
228] Сіє між воями вісті всілякі і так промовляє:
229] «Як вам не сором, рутули, за стільки таких ось героїв
230] Слать одного на загибель? Чи силою й кількістю, може,
231] Ми їм не рівня? Ось тут всі троянці, а з ними аркадці
232] Й лави етрусків, що з Турном змагатись їм доля судила.
233] Як доведеться нам битись, то їх лише стільки, що ледве
234] Вистачить в битві на нас вполовину. Він, справді, по смерті
235] Сяде між тими богами, яких вівтарям посвятився,
236] Виросте в славі і житиме вічно в устах свого люду;
237] Ми ж батьківщину загубим зате і змушені будем
238] Гордим служить владарям, ми, що тут на полях так вигідно
239] Розташувались». Від мови цієї юнацькі все дужче
240] Й дужче уми гарячаться, вже ремствують всі між