очевидно,
579] Буде жива і Спарту побачить, і рідні Мікени;
580] Їхати буде в здобутім тріумфі царицею; знову
581] Буде дружиною, дім, і батьків, і дітей ще побачить,
582] З почтом троянських жінок і служебниць фрігійських ітиме?
583] Згинув Пріам від меча? Чи Троя згоріла в пожежі?
584] Скільки разів у крові узбережжя троянське купалось?
585] Ні, так не буде! Бо хоч за таке, як помститись на жінці,
586] Шани немає, й така перемога безславною буде,—
587] Певно, прославлять за те хоч, що погань я все–таки знищив,
588] Визначив, врешті, заслужену кару. Відчую у серці
589] Розкіш, як полум'ям гнівним відомсти наповниться й попіл
590] Рідних вдоволено помстою буде». Це в серці кипіло,
591] З цим, мов шалений, я гнався. Аж рідна матуся з'явилась
592] Перед очима моїми у чистому світлі ясному
593] Й сяяла так, як її я ніколи не бачив, як звикла
594] Тільки богам у божистій з'являтись подобі, й за руку
595] Взявши мене, рожевими так запитала устами:
596] «Сину мій любий, яка то скорбота у серці твоєму
597] Гнів невгамовний розпалює цей і чому так шалієш?
598] Чом не турбуєшся нами? Чому не заглянеш раніше,
599] Де залишаєш старого ти батька Анхіса? Живі ще
600] Жінка Креуза й Асканій, синок? Їх же всіх оточили
601] Греків загони. Якби не опіка моя, все згоріло б,
602] Змів би все меч ворогів. Не лаконка ота, Тіндарея
603] Донька, ненависна всім, ні Паріс, що його винуватять,—
604] Божа, так, божа неласка зломила цю силу і Трою
605] Знищила майже дотла. Дивись, я всю мряку усуну,
606] Що твої смертні затьмарила очі й немовби їх мокрим
607] Оповила покривалом. Ти зовсім не бійся наказів
608] Матері, не відмовляйся зробить, що доручить. Де бачиш
609] Мури зруйновані, де відірвався від каменя камінь,
610] Бачиш, що хвилями пил он клубочиться з димом,— руйнує
611] Мури Нептун і тризубцем своїм велетенським незрушні
612] Валить опори, і так ціле місто з основ вивертає.
613] Бо найжорстокіша в гніві Юнона найперша ворота
614] Скайські в руки взяла і тримає, і в люті страшенній,
615] Оперезавшись мечем, вже союзні фаланги від суден
616] Кличе до себе.
617] Глянь, вже Паллада–Трітонія, сівши на замку високім,
618] Хмарами сяє ясними, Горгоною грізна[56]. Сам батько[57]
619] В серце данайцям одваги вливає, додавши звитяжних
620] Сил їм, і збройно іти на дарданців богів закликає.
621] Сину, готуйся до втечі і край поклади цим турботам.
622] Я при тобі буду завжди й на рідні поставлю пороги».
623] Тільки сказала і в темряві ночі густій заховалась,
624] Як показалися постаті грізні й ворожі до Трої
625] Божі особи величні.
626] Ясно тоді я побачив, що весь Іліон у пожежі
627] Тоне і що до підвалин руйнується Троя
