печеню
602] Дати на стіл[128]? Може, скажеш: непевна була перемога?
603] Хай собі! Вмерти готова, чого я боятися мала?
604] В табір вогонь занесла б я, всі площі наповнила б жаром,
605] Батька, і сина, і ціле б їх кодло спалила, й сама я
606] В тому вогні спопеліла б. Ти, сонце, у світлі своєму
607] Бачиш, що діється в цілому світі; Юноно, сама ти
608] Журб цих призвідниця, знаєш усе те; Гекато, що ніччю
609] По роздоріжжях міських завиваєш, ви, помсти богині,
610] Ви, покровителі божі Елісси, що гине, це зважте,
611] Й злочин по правді скарайте, й почуйте моє ви благання:
612] Як вимагає Юпітера воля незламна, щоб клятий
613] Муж той доплив до землі десь, у пристань заїхав, мета ця
614] Непереборна,— хай плем'я відважне на нього повстане,
615] Вижене з краю, розбивши в бою, хай з Іулом розлучить,
616] Хай допомоги він просить, хай бачить загибель погану
617] Близьких своїх. Коли ж досягне він ганебного миру,
618] Хай не втішається царством здобутим і сонцем жаданим,
619] Без похорону нехай у пісках десь невчасно загине.
620] Так я благаю, ллю з кров'ю своєю це слово останнє.
621] Ви ж, о тірійці, зненавидьте рід його весь і майбутні
622] Всі покоління його. Цю нашому праху віддайте
623] Жертву. Нехай між народами нашими[129] дружби не буде
624] Й жодних союзів, хай з наших кісток колись месник повстане[130]!
625] Щоб і вогнем, і мечем він гонив поселенців дарданських
626] Нині і потім колись, де лиш буде для цього нагода.
627] З землями землі нехай ворогують, моря із морями,—
628] Так заклинаю,— з військами війська, і вони, і їх внуки!»
629] Мовивши так, розважає всіляко, як би зійти їй
630] З світу цього остогидлого як тільки можна найшвидше.
631] Коротко так вона мовить до Барки, до няні Сіхея
632] (Няню свою вже давно поховала у краї старому):
633] «Нянечко мила, піди–но поклич сестру мою Анну
634] Й перекажи, щоб умилася швидше водою із річки,
635] Й вівці для жертви, й все інше взяла із собою. Хай прийде.
636] Й ти убери свої скроні в святкові стрічки, бо я хочу
637] Жертву стігійському скласти Юпітеру[131], що за побожним
638] Звичаєм я почала, щоб, нарешті, мені покінчити
639] З сумом своїм і журбою, й багаття, що в ньому дарданський
640] Образ, пустити з вогнем». Так сказала, а няня старенька
641] Пошкандибала скоріш якомога. Дідона шаліє,
642] Вся аж горить від жахливих думок, і довкола очима
643] Водить кривавими, зблідла, у плямах тремтить все обличчя,
644] Жах охопив перед смертю її. На середнє подвір'я
645] Дому вбігає і, на високе багаття ступивши,
646] З піхов, шалена, меч добуває дарданський. Ох, інший
647] Вжиток мав бути із того дарунку. Як тільки уздріла
648] Одіж ілійську і ложе знайоме, заплакала гірко,
649] Спогадом тужним охоплена, потім припала до ложа
650] Й слово сказала прощальне: «Ви, пам'ятки милі,
