зламала».
553] Так вона жалі гіркі добувала із дна свого серця.
554] На кораблі, на високій кормі, Еней, уже певний,
555] Що попливе, спочивав, поладнавши усе, як належить.
556] Образ бога йому, із обличчям знайомим і рідним,
557] Знову з'явивсь уві сні і впевняв його наче б так само,
558] Схожий цілком на Меркурія, й голос такий, і такий же
559] Колір обличчя, і волос русявий, і зріст молодецький.
560] «Сину богині, як можеш ти спати тепер і не бачить,
561] Скільки, безумний, тобі небезпек тих загрожує зараз?
562] Не запримітив, що віють попутні зефіри? А зраду
563] В серці своєму вона замишляє і злочин жахливий;
564] Вмерти готова, а гнів усіляко у серці клекоче.
565] Чом не тікаєш ти звідси чимдуж, як тікати ще можна?
566] Скоро побачиш, як заграва рання тебе тут застане,
567] Як захвилюється море від суден, на них запалають
568] Факели, берег пожежею вибухне. Гей, у дорогу,
569] Не зволікай, ти ж бо знаєш, що серце жіноче є завжди
570] Змінне й хитке». Так він мовить і в темряві ночі зникає.
571] В мить ту коротку Еней, налякавшись раптової з'яви
572] Марева сонного, швидко схопився зі сну й підганяє
573] Товаришів: «Гей, вставайте, мужі, і сідайте на лавах,
574] І підніміть паруси; посланець–бо ось божий, зійшовши
575] З неба високого, нам утікати наказує й линви
576] Від узбережжя відтяти. Послухаєм волі твоєї,
577] Боже святий, хто б не був ти, і знов за твоїм ми наказом
578] Підемо радо, лиш ти помагай нам ласкаво і зорі
579] Дай нам на небі щасливі». Так каже, і з піхов виймає
580] Меч громоносний, і ним розтинає припони. Однаке
581] Всіх огорнуло завзяття, зриваються — й зразу ж до діла.
582] Вже узбережжя лишили, під суднами води вирують;
583] Сили напружують, піну збивають і синяву горнуть.
584] Світло ясне уже сипала знову на землю Аврора,
585] Вставши з шафранного ложа Дідона. І саме тоді–то,
586] Як лиш цариця побачила з башти, що вже засвітало
587] І кораблі відпливають з піднятими вряд парусами,
588] А побережжя порожнє й не видно ніде мореплавців,—
589] Двічі і тричі ударивши в груди розкішні й русяве
590] Рвучи волосся, благала: «Юпітере, справді цей зайда
591] Звідси отак і від'їде, узявши на глум мою владу?
592] Чом же, за зброю вхопившись, не кинуться інші із міста
593] Їм навздогін, кораблів чом не стягнуть з причалів? Біжіть же,
594] Дайте вогню сюди, швидше до зброї, за весла хапайтесь!
595] Де я? Що мовлю? Безумство яке замутило твій розум,
596] Бідна Дідоно? Тебе лиш тепер зворушив його злочин?
597] Бачить було б, коли берло давала. От слово і вірність
598] В того, що, кажуть, рідних пенатів везе і на спині
599] Виніс старенького батька! Не краще б було його вирвать
600] І посікти на кусочки[127], по морю розсіяти, друзів
601] Вирізать, вбити Асканія, батькові з нього
