жертовнику бачить — аж страшно сказати —
455] Струмінь священний зчорнів, в кров погану вино обернулось.
456] Але про диво нікому вона, і сестрі, не сказала.
457] Був у покоях весь з мармуру храм її першого мужа.
458] В шані він був незвичайній, умаєний завжди стрічками
459] З білої шерсті і віттям зеленим, неначе у свято.
460] Звідти почувся їй голос її чоловіка,— здавалось,
461] Кликав її він, як землю всю пітьма нічна обіймала
462] Над покрівлею вежі квилив свою пісню тужливу
463] Пугач самотній, протяжні виводячи звуки печальні,
464] Але, крім того, іще й віщування побожних пророків
465] В грізних знаменнях жахають її. Еней безсердечний
466] В снах непокоїть її, ошалілу; і сниться їй завжди,
467] Що залишилась сама, іде шляхом далеким самотня
468] У далеких землях пустинних тірійців шукає.
469] Так божевільний бачив Пентей Евменід цілі юрми,
470] І сонце подвійним здавалось йому, і подвійними Фіви;
471] Чи як на сцені, в видінні болючому, матір'ю гнаний,
472] Від смолоскипів і чорного гаддя Орест утікає,
473] Син Агамемнона, й помсти богині[123] сидять на порозі.
474] Отже, коли, збожеволівши з болю, наважилась вмерти,
475] Час тоді й спосіб придумує,— журну сестру навіщає,
476] Задум від неї ховаючи все ж, і з повним надії,
477] Ясним обличчям до неї говорить: «Вітай мене, рідна,
478] Спосіб знайшла я, який мені верне його або звільнить
479] Серце моє від любові. Аж ген на межі океану,
480] З заходу сонця, де край ефіопів найдальший,— вісь світу,
481] Густо зірками ясними обсипану, крутить на плечах
482] Владар всесильний Атлант. І жрицю з тієї країни,
483] З роду массілів, мені показали, що завжди держала
484] Храм Гесперід у опіці, для змія готовила їжу,
485] Ще й зберігала священне галуззя на дереві, плинний
486] Мед наливала і сипала маком, що сон навіває.
487] Чарами серце звільнить обіцяла вона, чиє схоче.
488] Іншому ж тугу наслати на серце тяжку, завернути
489] Води у ріках і зорі небесні спинити в дорозі.
490] Викличе духів з підземної пітьми, земля під ногами —
491] Чутимеш — буде ричати, із гір яворини посходять.
492] Рідна, клянуся богами, твоєю клянусь головою,
493] Що над усе дорога мені, дуже нерадо до чорних
494] Чар отих нині я, сестро, вдаюсь. Посередині двору
495] Ти непомітно розпалиш багаття і зброю воєнну
496] Там покладеш ти, що той нечестивець залишив на стінах
497] В нашій світлиці, його всі трофеї; і ложе подружнє,
498] Що погубило мене, на вогонь поклади, бо я хочу
499] Знищити й слід по тім мужу поганім,— це й жриця веліла».
500] Мовила так і замовкла, і блідість лице їй покрила.
501] Анна ж не може збагнути, проте, що в новому обряді
502] Смерть затаїла сестра, і, не ждавши такого безумства,
503] Не побоялася більшого,