Енеїда

стігійському Орку

700] Не присудила її голови. Отож на шафранних

701] Крилах із неба Іріда злітає, росиста, до сонця

702] Тисячі барв розсипає, і над головою спинившись —

703] «Жертву цю Діту несу за наказом, тебе з цього тіла

704] Я увільняю»,— так каже й правицею волос зриває;

705] Вийшло із тіла тепло, і з повітрям життя відлетіло.

КНИГА П’ЯТА

 

 

 

Буря знову настигає флот Енея і приганяє його до Сіцілії. Гостинно прийнятий Ацестом, вождь троянців у роковини смерті свого батька Анхіса влаштовує похоронні ігри — корабельні перегони, змагання з бігу, бій навкулачки, стріляння з лука, дитячі ігри. Тим часом. Юнриа. підбурює троянських жінок, і ті підпалюють флот троянців. Намовлений Навтом і за порадою Анхіса Еней залишає в Сіцілії старих і знесилених і, заснувавши місто Сегесту, відпливає. Під опікуванням Нептуна, якого просила про це Венера, він благополучно пливе до Італії, втративши в дорозі лише стерничого Палінура. 1] В час той по морю Еней уже плив у великім розгоні;

2] Твердо йдучи під вітром північним, він суднами краяв

3] Темнії хвилі й на мури дивився, що ясно світились

4] Світлом вогню, де горіла нещасна Елісса. Не знали,

5] Що той вогонь спричинило. Та муки болючі від того,

6] Як осквернить хто кохання велике, і те, на що здатна

7] Жінка у шалі, сумні почуття викликали у тевкрів.

8] Як опинилися судна на морі і стало не видно

9] Й смуги землі, лиш пучини морські і небо довкола —

10] Синії хмари нависли тоді над його головою;

11] Темінь і зливу несли вони, й хвилі наїжились в пітьмі.

12] Сам Палінур, стерновий, із корми тоді так обізвався:

13] «Гей, які хмари могутні обкутують небо і що ж то,

14] Батьку Нептуне, ти нам тут готуєш?» Промовив слова ці

15] Й каже згортати вітрила і всім налягати на весла,

16] Навкіс до вітру становить судно і говорить: «Енею

17] Великодушний, не маю надії, хоч би сам Юпітер

18] Дав запоруку, що ми запливемо при цій непогоді

19] В край італійський. Змінившись, вітри налітають зі свистом,

20] В західній пітьмі ростуть і в хмару повітря згущають.

21] Сил вже немає боротися нам і змагатися далі.

22] Як уже доля подолує нас, то піддаймося, годі,

23] І завертаймо, куди вона кличе. Бо тут недалеко,

24] Думаю, братній і вірний десь Ерікса берег^[133] , десь близько

25] Тут і сіканські порти, як читаю по зорях знайомих».

26] В відповідь мовив побожний Еней: «Я давно помічаю,

27] Марно змагаєшся ти, адже навіть вітри того хочуть.

28] Напрям зміни парусів. Бо чи є де миліша країна,

29] Де б кораблі я утомлені в гавань хотів би поставить,

30] Аніж земля, що Ацеста–дарданця мені зберігає

31] Й в лоні своєму хоронить батька Анхіса останки ^[134]».

32] З цими словами у пристань прямують; зефіри