Сурогати люди воліють проживати життя як досконалі, гарні роботи-сурогати, радше ніж миритися зі своїми старіючими тлінними тілами.
Якщо вірити газетним заголовкам і кіноафішам, то складається враження, що кінець людства вже зовсім близько. Експерти зі штучного інтелекту запитують з усією серйозністю: Чи не доведеться нам колись танцювати в клітках, а наші дітища-роботи тим часом кидатимуть нам горішки, так само, як ми сьогодні кидаємо їх ведмедям у зоопарку? А може, ми станемо для наших творінь такими собі кімнатними песиками?
Однак якщо поглянути на це уважніше, то насправді все ще не зайшло аж так далеко, як може здаватися. Звичайно, за останні десять років відбулися величезні зміни, але не треба перебільшувати їхнього значення.
Літак Predator, безпілотний винищувач довжиною 27 футів, що стріляє по терористах смертоносними ракетами, функціонує не самостійно - ним керує людина з джойстиком. Людина - найімовірніше якийсь молодий любитель відеоігор - зручно сидить перед комп’ютерним екраном й обирає мішені. Саме ця людина, а не літак, приймає всі рішення. Так само й безпілотні автомобілі, скануючи середовище й повертаючи кермо, не приймають рішення самостійно; вони дотримуються карти GPS, що закладена в їхню пам’ять. Отже, кошмар у вигляді повністю автономних, свідомих і агресивних роботів залишається в далекому майбутньому.
Хоча журналісти й “роздули” деякі сенсаційні передбачення, висловлені на Асиломарській конференції, більшість науковців-практиків, що працюють над штучним інтелектом зо дня в день, були значно стрима- ніші й обережніші у своїх прогнозах. На запитання, коли роботи стануть такими ж розумними, як ми, ці науковці давали дивовижно різні відповіді, починаючи від 20 і закінчуючи 1000 років.
Треба розрізняти два типи роботів. Перший - це роботи, якими дистанційно керує людина або які запрограмовані, як магнітофон, щоб виконувати чіткі команди. Ці роботи вже існують, і це про них пишуть у газетах. Вони поступово з’являються в наших оселях, а також у зонах конфліктів. Однак без людини, яка ухвалює всі рішення, ці роботи - здебільшого нікчемні шматки брухту. Тому їх не треба плутати з роботами другого типу - такими, що можуть думати самостійно й не потребують команд від людини. Власне такі автономні роботи впродовж минулих п’ятдесяти років не вдавалися науковцям.
РОБОТ ASIMO
Як наочний доказ революційного поступу в сфері робототехніки, розробники штучного інтелекту часто називають робота компанії Хонда на ім’я ASIMO (Advanced Step in Innovative Mobility). Він має висоту 4 фути і 3 дюйми, важить 119 фунтів і схожий зовні на хлопця- підлітка у шоломі з чорним козирком і ранцем. ASIMO справді чудовий: він уміє ходити, бігати, підніматися сходами й розмовляти - майже як людина. Він може ходити кімнатами, піднімати чашки й підноси, реагувати на деякі прості команди і навіть упізнавати деякі обличчя. Він має великий запас слів і вміє говорити різними мовами. ASIMO-ne результат двадцяти років наполегливої праці великої кількості науковців компанії Хонда, які створили це чудо інженерії.
Я два рази мав честь особисто спілкуватися з ASIMO на конференціях, коли виступав ведучим на науково-популярних програмах на телеканалах BBC і Discovery. Коли я потиснув йому руку, він від- реагував зовсім як людина. Я помахав йому рукою - він одразу помахав мені у відповідь. А коли я попросив його принести мені соку, він повернувся й пішов до столу з напоями дивовижно людською ходою. Справді, AS1MO так схожий на людину, що коли він заговорив, я наполовину очікував, що зараз робот зніме шолом і під ним виявиться хлопець, майстерно захований усередині. Він навіть уміє танцювати краще за мене.
